ABOUT US
На цьому сайті ви можете ознайомитись з образами
і історіями, які виникли і відбулись протягом 10-тижневої онлайн резиденції residence-normalno, започаткованої Goethe-Institut Ukraine у співпраці з Touchdown21 та The Naked Room та за фінансування міністерства закордонних справ федеративної республіки німеччина.

Учасниками проєкту стали художники майстерень ательєнормально з Києва та Künstlerhaus KAT18 з Кельна: Лена Софі Біт (DE), Камілло Греве (DE),
Євген Голубенцев (UA), Себастьян Язура (DE), Сюзанна Кюмпель (DE), Катя Лібкінд (UA), Ютта Пестгес (DE), Валентин Радченко (UA), Ніко Рендель (DE), Анна Росса (DE), Анна Сапон (UA), Валерія Тарасенко (UA), Стас Туріна (UA), Риба Вернер (UA), Тася Шпіль(UA), Олександр Стешенко (UA)
а також Володимир Швед, що сприяв комунікації та фасилітації.
Auf dieser Webseite können Sie sich mit Bildern und Geschichten vertraut machen, die im Rahmen der 10-wöchigen online-Residenz „Residence-Normalno“ entstanden sind. Sie wurde vom Goethe-Institut Ukraine in Kooperation mit Touchdown21, The Naked Room ins Leben gerufen und vom Auswärtigen Amt der Bundesrepublik Deutschlandgefördert.

Teilnehmer*innen der Residenz sind Künstler*innen der Werkstätten des Kunstateliers Normalno aus Kyiv und des Künstlerhauses KAT18 aus Köln: Lena Sophie Beuth (DE), Camillo Greve (DE), Yevhen Holubentsev (UA), Sebastian Jazura (DE), Susanne Kümpel (DE), Katya Libkind (UA), Jutta Pöstges (DE), Valentyn Radchenko (UA), Nico Randel (DE), Anna Rossa (DE), Anna Sapon (UA), Valeriia Tarasenko (UA), Stas Turina (UA), Riba Verner (UA), Tasya Shpil (UA), Aleksandr Steshenko (UA), sowie Wolodymyr Schwed, der das Projekt bei der Kommunikation und Facilitation unterstützt hat.


Courtesy - Valentyn Radchenko / aletienormalno
Кожна зустріч відбувалась у форматі захопливого та плідного спільного діалогу між художниками різних поколінь та з різними досвідами. Від зустрічі до зустрічі теми нових воркшопів відсилали до попередніх занять, а інколи теми занять знаходили безпосередньо під час спілкування. Кожна наступна зустріч доповнювала та поглиблювала діалог, ніби продовжуючи розмову і доповнюючись роботами створеними в період між зустрічами на резиденції. Розмови про природу життя, улюблені пісні, культуру, страхи, віру, кохання та власне суспільство відобразились у чуттєвих образах митців. Реагуючи на щоденні виклики та мріючи про майбутнє художники та письменники працюють над роботами та проєктами з яких ми можемо більше дізнатись про любов, прагнення до життя, смерть, віру, повсякденний плин речей, навколишнє середовище та власне суспільство.

Ми дуже раді поділитися результатом резиденції з усіма бажаючими. Запрошуємо долучитись до завершальної події та спільного перегляду онлайн-презентацій робіт авторів, яка відбудеться 16 листопада.




Jedes Treffen fand im Format eines spannenden, fruchtbaren und gegenseitig effizienten Dialogs zwischen Künstler*innen verschiedener Generationen und mit unterschiedlichen Erfahrungen statt.

Bei jedem weiteren Treffen wurde bei der Veranstaltung neuer Workshops an Inhalte und Ergebnisse der früheren Maßnahmen angeknüpft; manchmal wurden neue Themen unmittelbar in der Kommunikation miteinander entdeckt. Nach und nach wurde der Dialog ausgebaut und vertieft, indem das Gespräch wieder aufgegriffen und mit zwischenzeitlich im Rahmen der Residenz entstandenen Arbeiten bereichert wurde.

Das Gespräch über Natur, Leben, Lieblingslieder, Kultur, Ängste, Glauben, Liebe und Gesellschaft kam in gefühlvollen Bildern der Künstler zum Ausdruck. In Auseinandersetzung mit täglichen Herausforderungen und Zukunftsträumen schaffen Künstler*innen und Schriftsteller*innen Werke, aus denen wir mehr über Leben und Tod, Glauben, Alltags- und Zeitfluss, Umwelt und die eigene Gesellschaft erfahren.

Wir freuen uns sehr, die im Rahmen der Residenz erzielten Ergebnisse der breiten Öffentlichkeit vorstellen zu können. Wir laden sie alle ein, sich der Abschlussveranstaltung anzuschließen und gemeinsam die Online-Präsentation der Produktionen von Autoren der Residenz am 16. November zu besichtigen.














Courtesy - Mykhaylo Melnychenko
ательєнормально — спільнота та майстерня митців із/без синдрому Дауна, що була створена у 2018 році після воркшопів в Goethe-Institut Ukraine спільно з TOUCHDOWN21 та Ohrenkuss (Бонн). Нині майстерня об’єднує митців різного віку та досвіду — Олену Васик, Рибу Вернер, Володимира Воронкова, Євгена Голубенцева, Данила Горпенченка, Ірину Голобородько, Анастасію Дуднік, Артема Ібадулаєва, Катерину Лібкінд, Анну Литвинову, Андрія Новака, Валентина Радченка, Анну Сапон, Анастасію Сергійко, Олександра Стешенка, Валерію Тарасенко, Тимура Ткаченка та Станіслава Туріну. Однак, студія не лише відкрила художникам-початківцям, вона також є важливим етапом для педагогів, які переглянули власну практику в діалозі з новими колегами.
За два роки художники та художниці ательєнормально стали учасниками та учасницями багатьох виставок, кінопоказів, авторами та авторками проектів і публікацій.
Їх роботи були показані у Києві, Одесі, Кельні, Харкові, Ужгороді, Львові, Мукачеві та Кмитові.

Das Ateliernormalno ist ein Verein von Künstler*innen und eine Kunstwerkstatt für Künstler*innen mit und ohne Down Syndrom, die 2018 aus den Workshops hervorgegangen ist, die vom Goethe-Institut Ukraine in Kooperationmit TOUCHDOWN 21 und Ohrenkuss (Bonn) veranstaltetetwurden.

Das Atelier bringt Künstler*innen verschiedenen Alters und mit unterschiedlichen Erfahrungen zusammen: Olena Wassyk, Riba Werner, Wolodymyr Woronkow, Yewhen Holubentsev, Danylo Horpentschenko, Iryna Holoborodko, Anastasiya Dudnyk, Artem Ibadulajew, Kateryna Libkind, Anna Lytwynowa, Andri Nowak, Valentyn Radchenko, Anna Sapon, Anastasiya Serhijko, Oleksandr Steschenko, WaleriyaTarasenko, Tymur Tkatschenko und Stanislaw Turina

Das Studio hat sich allerdings nicht nur für Einsteiger*innen geöffnet; es ist auch ein wichtiger Schritt in der Entwicklung von Lehrern und Lehrerinnen, die im Dialog mit neuen Kollegen die eigene Praxis neu prüfen und überdenken.

In zwei Jahren haben die Künstler*innen von Ateliernormalno an vielen Ausstellungen und Filmvorführungen teilgenommen, zahlreiche Projekte entwickelt und Veröffentlichungen verfasst.

Ihre Werke wurden der Öffentlichkeit in Kyiv, Odessa, Köln, Charkiw, Uschhorod, Lviv, Mukatschewo und Cmytiw präsentiert.

Künstlerhaus KAT18 — це мистецький простір зі студіями, проектною кімнатою та галереєю з кав'ярнею. KAT18 просуває мистецькі та культурні процеси з метою покращення умов життя художників у студійній спільноті в суспільстві. Тож, обмін та співпраця з іншими художниками та культурними установами є невід’ємною частиною діяльності мистецького дому, який регулярно проводить проєкти, виставки, публічні дискусії, читання та театральні вистави. Історія KUNSTHAUS KAT18 розпочалася у 1993 році із створенням керамічної майстерні. Пізніше з цього виникла творча майстерня ALLERHAND. У травні 2014 року Kunsthaus було відкрито Gemeinnützige Werkstätten Köln GmbH в районі Зюдштадт Кельна. Нині до спільноти митців водять 24 художники та художниці з обливостями розвитку. У ательє вони отримують допомогу у виробництві та організації творчих робіт, розвивають свої навички та здібності, а також отримують свободу вираження. Спектр спільноти студії варіюється від малювання, живопису, скульптури, дизайну, перформансу до відеоарту.
Das Künstlerhaus KAT18 ist eine Art Space mit Ateliers, einem Projektraum und einer Galerie mit Café. KAT18 fördert künstlerische und kulturelle Prozesse mit dem Ziel, soziale Lebensbedingungen für Künstler*innen des Studiovereins zu verbessern. Daher gehört der Austausch und die Zusammenarbeit mit anderen Künstler*innen und Kulturinstitutionen zum untrennbaren Bestandteil der Aktivitäten des Kunsthauses, das regelmäßig Projekte, Ausstellungen, öffentliche Diskussionen, Lesungen und Theateraufführungen veranstaltet. Die Geschichte von KUNSTHAUS KAT18 begann 1993 mit der Einrichtung einer Keramikwerkstatt. Später entwickelte sich daraus die Kreativwerkstatt ALLERHAND. Im Mai 2014 wurde das Kunsthaus von den Gemeinnützigen Werkstätten Köln GmbH im Stadtbezirk Köln Südstadt eröffnet. Derzeit gehören dem Künstlerverein 24 Künstlerinnen und Künstler mit besonderen Ansprüchen an. Im Studio erhalten sie Unterstützung bei der Produktion und Gestaltung ihrer Arbeiten, entwickeln ihre Fähigkeiten und Fertigkeiten und bekommen die Möglichkeit, sich frei auszudrücken. Das Spektrum der Studio-Community reicht von Zeichnen, Malen, Plastik, Design, Performance bis hin zur Videokunst.

Touchdown21 — науково-дослідний проєкт на тему синдрому Дауна, в який залучені люди з синдромом Дауна та без нього. Проєкт представляє новий погляд на тему і водночас сприяє позитивним змінам у суспільному сприйнятті людей із синдромом Дауна. Пов’язуючи науково-дослідну роботу з виданням журналу Ohrenkuss та мистецтвом, проєкт прагне охопити широку громадськість та звернутись до кожної людини. У своїй комунікації Touchdown21 використовує просту мову, аби зробити знання доступним для ще більшої аудиторії.
Touchdown21 ist ein Forschungsprojekt zum Thema Down-Syndrom, an dem Menschen mit und ohne Down-Syndrom beteiligt sind. Das Projekt bietet die Möglichkeit, das Thema neu anzugehen und trägt gleichzeitig zu den positiven Änderungen in der gesellschaftlichen Wahrnehmung der Menschen mit Down-Syndrom bei. Durch Verknüpfung von Forschungsaktivitäten, Herausgabe der Zeitschrift Ohrenkuss und Kunst wird versucht, die breite Öffentlichkeit zu erreichen und jeden Menschen anzusprechen. In seiner Kommunikation verwendet Touchdown21 eine einfache Sprache, um das von ihm vermittelte Wissen einem noch breiterem Publikum zugänglich zu machen.

The Naked Room — київська галерея сучасного мистецтва. Заснована у 2018 році кураторами Лізаветою Герман, Марією Ланько та кінорежисером Марком Реймондом Вілкінсом
у дореволюційного будинку, у якому раніше знаходилась кравецька майстерня, галерея покликана популяризувати сучасне мистецтво та сприяти створенню ідей та контекстів. Організатори окреслюють коло тих авторів,
з якими працюють так: це — художнии нашого покоління, які створюють гострі, критичні та чуттєві коментарі до сьогоднішнього часу.
The Naked Room ist eine Galerie zeitgenössischer Kunst in Kyiv. Die Galerie wurde 2018 von den Kuratorinnen Lisaweta Herman, Maria Lanko und dem Filmregisseur Mark Raymond Wilkins in einem vorrevolutionären Gebäude eingerichtet, in welchem früher eine Schneiderei untergebracht war. Die Galerie fördert zeitgenössische Kunst und trägt zur Entwicklung neuer Ideen und Inhalte bei. Die Manager definieren den Kreis der Autoren, mit denen zusammengearbeitet wird, wie folgt: es handelt sich um Künstler*innen unserer Generation, die sich mit ihren Kommentaren und Produktionenscharf, kritisch und gefühlsbetont mit der Gegenwart auseinandersetzen.
Goethe-Institut Ukraine — це культурний інститут Федеративної Республіки Німеччина, який сприяє знанню німецької мови за кордоном і підтримує міжнародну культурну співпрацю.
Das Goethe-Institut ist das weltweit tätige Kulturinstitut der Bundesrepublik Deutschland. Es fördert die Kenntnis der deutschen Sprache im Ausland und pflegen die internationale kulturelle Zusammenarbeit.




Interview with the Residenz Normalno project Project




Це не мистецтво аутсайдерів,

це — мистецтво


Das ist nicht Outsider Art,

das ist Kunst

Ще донедавна в Україні існувала тотальна незрілість щодо прийняття та осмислення інклюзивних тем. Ця стигма існувала не тільки
у сфері буденного, але й у культурній спільноті,
де саме мистецтво художників з особливостями розвитку було витіснено на периферію — маргінального мистецтва чи арт-терапії. Відсутність широкої публічної дискусії
у професійній мистецькій площині навколо тем ар брюту та мистецтва аутсайдерів було характерною для українського суспільства аж до 2010-х років. Ситуація почала відчутно змінюватися протягом останнього десятиліття. Паралельно з процесом дестигматизації
і деекзотизації психіатрії відбувається кілька масштабних проектів, кожен із яких по-різному проявив тему інклюзії.
Bis vor kurzem war die Ukraine überhaupt nicht bereit, das Thema Inklusion wahrzunehmen und zu verinnerlichen. Dieses Stigma war nicht nur im Alltagsleben, sondern auch in der Kulturszene zu beobachten, wo Künstler*innen mit besonderen Ansprüchen an die Peripherie der kulturellen Entwicklung gedrängt und ihre Werke als marginale Kunst oder Art-Therapie wahrgenommen wurden. Das öffentliche Leben in der Ukraine war bis hin zu 2010 dadurch geprägt, dass es keine breite öffentliche Diskussion rund um das Thema Art Brut und „Außenseiter“-Kunst in der professionellen Kunstszene gegeben hat. Nur im letzten Jahrzehnt ist es zu einem Umbruch gekommen. Zeitgleich mit der Entstigmatisierung und De-Exoticization in der Psychiatrie werden einige umfassende Projekte ins Leben gerufen, in denen das Thema Inklusion jeweils auf unterschiedliche Art zum Ausdruck kommt.

















Courtesy - Mykhaylo Melnychenko
Українське мистецтво: перші спроби поглиблення у контекст

Художні проєкти Аут, що постали трьома виставками у 2010, 2011 та 2013 роках, показали завершені погляди на аутизм. Перший проєкт постав під кураторством Оксани Грищенко та Тетяни Гершуні та долучив художників спільно створити виставку на тему аутизму як художнього інструменту. Для художниці та кураторки Тетяни Гершуні(1) цей проєкт був важливий ще й тому, що був пов’язаний
з її персональними викликами: художниця має аутичний спектр і чи не вперше публічно проговорила необхідність прийняття такої оптики бачення: де світ проявився у загостренні уваги на деталях та ритмічних повторюваних діях і образах. І хоча робіт художників
з особливостями розвитку у першому проєкті представлено не було, на другій виставці Аут 2011 року під кураторством доктора Коена Джеффа Байза (Нью-Йорк, США) та Тетяни Гершуні були показані роботи визнаних світових митців з різними особливостями розвитку — ознаками гіперактивності, синестезії, шизофренії, савантизму та аутичного спектру.

Проєкти Аут — це перші спроби не тільки комплексно заговорити на подібну тему засобами мистецтва в Україні, але й інституційне представлення визначних художників ар брюту
у музеях. Це підкреслює для українського глядача важливість та залученість ар брюту
у загальносвітові актуальні процеси.










(1)Гершуні Тетяна. Аутизм та мистецтво // Виступ на TEDxKyiv, травень 2010.
Die ukrainische Kunst: erste Versuche der Aufarbeitung



Die Kunstprojekte Out, in deren Rahmen drei Ausstellungen in den Jahren 2010, 2011 und 2013 veranstaltet wurden, führten verschiedene Auffassungen zum Thema Autismus vor Augen. Das erste Projekt wurde von den Kuratorinnen Oksana Hryschtschenko und Tatyana Herschuni betreut und bot den interessierten Künstler*innen die Möglichkeit, gemeinsam eine Ausstellung zum Thema Autismus als Kunstinstrument in die Wege zu leiten. Für die Künstlerin und Kuratorin Tetyana Herschuni war dieses Projekt besonders wichtig, denn es stellte für sie eine persönliche Herausforderung dar: die Künstlerin bewegt sich im autistischen Spektrum und hat sich wohl zum ersten Mal öffentlich zur Notwendigkeit der Akzeptanz einer Weltsicht geäußert, bei der man sich auf Details und auf die in einem gewissen Rhythmus wiederkehrenden Handlungen und Bilder fokussiert. Zwar wurden Produktionen der Künstler*innen mit besonderen Ansprüchen im ersten Projekt nicht präsentiert, doch bei der zweiten Ausstellung Out 2011 mit Dr. Koan Jeff Baysa (New York, USA) und Tetjana Herschuni als Kuratoren wurden Werke renommierter internationaler Künstler*innen mit verschiedenen Störungen – Merkmalen der Hyperaktivität, Synästhesie, Schizophrenie, Inselbegabung (Savant-Syndrom) und autistischen Spektrum-Störungen vorgestellt.

Die Out- Projekte sind der erste Versuch nicht nur dieses Thema in ihrer ganzen Breite mit künstlerischen Mitteln in der Ukraine aufzugreifen, sondern auch namhafte Künstler*innen der Art Brut auf institutioneller Ebene in den Museen sichtbar zu machen. Damit wird dem ukrainischen Besucher die Bedeutung der Art Brut für und deren Integration in das aktuelle weltweite Kulturgeschehen vor Augen geführt.


(1)Tetyana Herchuni. Autismus und Kunst //Beitrag im Rahmen der Konferenz TEDxKyiv, Mai 2010.
Це — важливо
Das ist wichtig
З великою перервою, витіснена політичними обставинами революції Гідності, Майдану та війни в Україні, інклюзивна тема повернулася
у публічне художнє поле лише у 2018 році великим міжнародним виставковим проєктом Що важливо? Виставка про та за участі людей
із синдромом Дауна.

Кураторки Марія Ланько та Лізавета Герман актуалізували проєкт не як тематичну виставку про людей із/без синдрому, а перетворили це
у позачасову розповідь про буття людини. Зініційований Goethe-Institut Україна проєкт передбачав формат, за якого учасники із/без синдрому Дауна проводили спільні заняття із німецькою організацією Touchdown21 та журналом Ohrenkuss, де й сформували свій подальший тип співпраці і навчилися вибудовувати доступну та комфортну колективну комунікацію за допомогою образів та форм мистецтва. Над формуванням ідеї та концепції виставки художники, куратори та учасники проєкту з/без синдрому Дауна працювали спільно.

Кураторки проєкту побудували експозицію лінійно та по периметру залу. Це була циклічна розповідь про життя та смерть, любов та сумніви, бажання та страхи усіх людей, незалежно від віку, статі, гендеру та інших особливостей.А між собою художні роботи перемежовували досвід та життєві історії відомих українських та європейських художників. У центрі циклічної лінійної експозиції розмістили амфітеатр та кіноекран, на якому відбувалась трансляція стрічки На пам’ять Антоніна Миколаївна На втрачене кохання, (2) яку зняли саме для поточної виставки. В цьому амфітеатру відбувся перформанс Touchdown21.

















(2) Режисери Павло Юров, Катя Лібкінд, Роман Хімей та Ярема Малащук. Автор п’єси та сценарист Олександр Стешенко.
Das Thema Inklusion trat erst 2018 –nach einer langen Zäsur und durch die politischen Umstände der „Revolution der Würde“ in den Hintergrund verdrängt – wieder in der öffentlichen Kunstszene in Erscheinung, und zwar mit einem großen internationalen Ausstellungsprojekt „Was ist wichtig. Ausstellung für und mit Menschen mit Down-Syndrom“.

Die Kuratorinnen Mariya Lanko und Lisaweta Herman haben dieses Projekt aktualisiert, und zwar nicht als eine themengebundene Ausstellung über Menschen mit/ohne Down-Syndrom gestaltet, sondern in ein überzeitliches Narrativ über das menschliche Dasein gestellt. Das vom Goethe-Institut Ukraine angestoßene Projekt setzte ein Format voraus, dass seinen Teilnehmer*innen mit/ohne Down-Syndrom die Suche nach neuen Kooperationsformen und die Schaffung einer offenen und kommunikationsfreundlichen Atmosphäre für das gemeinsame künstlerische Schaffen ermöglichen sollte, und zwar anhand von Kunstwerken und diverser Kunstformen in Form von gemeinsamen Workshops mit dem deutschen Partner, dem Forschungsinstitut Touchdown21 und der Zeitschrift Ohrenkuss. Die Idee und das Konzept der Ausstellung wurden in Zusammenarbeit zwischen Künstler*innen, Kuratoren und Projektteilnehmern mit/ohne Down-Syndrom entwickelt.

Die Projektkurator*innen haben die Exposition linear und entlang den Innenseiten des Ausstellungsraums aufgebaut. Sie stellte sich dem Zuschauer als eine Erzählung über den Kreislauf von Leben und Tod, Liebe und Bedenken, Wünschen und Ängsten aller Menschen unabhängig von ihrem Alter, Geschlecht, Gender und anderen Besonderheiten dar. Die ausgestellten Werke spiegelten jeweils auf eigene Art und Weise Erfahrungen und Lebensgeschichten namhafter ukrainischer und europäischer Künstler ab. In der Mitte der kreislaufförmigen linearen Exposition wurden ein Amphitheater und ein Bildschirm installiert, auf dem der speziell für diese Ausstellung gedrehte Film „Zum Andenken an Antonina Mykolayiwna – Über verlorengegangene Liebe“ im Lifestream-Modus übertragen wurde. Im Amphitheater wurde den Besuchern die Performance Touchdown21 mini präsentiert, an der Walentyn Radtschenko, Theresa und Natalie Dedreux mitwirkten, sowie Treffen mit Künstler*innen der Ausstellung, Diskussionen und Bildungsmaßnahmen durchgeführt.

(2) Regisseur Pawlo Jurow, Theater- und Drehbuchautor Oleksandr Steschenko, Künstlerinnnen und Künstler Kateryna Libkind, Roman Chimej und Jarema Malaschtschuk.


Courtesy - Britt Schilling / Goethe-Institut Ukraine


Ця виставка не стільки про людей із синдромом Дауна, скільки про обставини та страхи, які виникають у кожної людини протягом її життя. Живописні та скульптурні твори, а також інсталяції та відеотвори представили такі художники як Алевтина Кахідзе та Клемент Мартін Тео Барон, Влодко Кауфман та Дарія Кузьмич, Ілля Чічкан та Сюзанна Кюмпель,
Євген Голубєнцев, Бріт Шиллінг та інші.
Багатьом авторам та вже знаковим роботам така зміна звичного контексту й тематики виставки помітно змінила інтерпретацію робіт. Приміром, хуліганська і саркастична робота Іллі Чічкана несподівано заговорила до глядача ідеями соціальної залученості та відповідальності за стигму інклюзивних тем в українському суспільстві. Контекст роботи Іллі Чічкана так змінило рішення розмістити інсталяцію навпроти стіни-фотопроекту Бріт Шилінг
з портретами людей з синдромом Дауна.

Наскрізним для виставки стало багатоголосся, відповідей на заголовне запитання
«що важливо?». Важливими виявилися базові
й спільні цінності: здоров’я, любов, сім’я, робота, наша зовнішність. І довготривалий проект Анне Ляйхтфус Перед смертю я хочу, в якому з 2008 року художниця за допомогою камери Palaroid створює портрети людей з різних країн та записує побажання, які ті хочуть встигнути втілити за життя. Вони про прагнення і плани, про сокровенні бажання, часом прості, навіть примітивні, але такі жадані. Важливо, що ці прагнення кохання, здоров’я чи успіху виявилися спільними для усіх людей — з та без синдрому Дауна.











(3) Учасники проекту “Що важливо?”: Анне Ляйхтфус, Олександр Стешенко, Станіслав Туріна, Катерина Лібкінд, Олена Субач, Ярема Малащук, Роман Хімей, Павло Юров, Алевтина Казхідзе, Влодко Кауфман, Мирослав Ягода, Любомир Тимків, Євген Голубєнцев, Андрій Сагайдаківський, Юрій Соколов, Кирило Проценко, Дарія Кузьмич, Світлана Селезньова, Клеменс Мартін Тео Барон,
Зюзанне Кумпель, Гарбіель Лютербек, Жан-Марі Мон, Бріт Шилінг та команда проєкту.







Diese Ausstellung griff weniger das Thema Menschen mit Down-Syndrom auf; es setzte sich vielmehr mit den Umständen und Ängsten auseinander, mit denen Menschen Zeit ihres Lebens konfrontiert werden. Malereien und Plastiken sowie Installationen und Videoproduktionen wurden von den Künstlerinnen und Künstlern Alewtyna Kachidse, Klement Martin, Theo Baron, Wlodko Kaufmann, Dariya Kusmytsch, Ilya Tschytschkan, Susanne Kümpel, Jewhen Holubenzew, Brit Schilling u.a. präsentiert.

Bei vielen Autor*innen der bereits ziemlich gut bekannten Werke hat dieser Kontext- und Themenwechsel der Ausstellung eine wesentliche Änderung in der Interpretation der ausgestellten Werke bewirkt. So wurde beispielsweise der Zuschauer durch eine rüpelhafte und sarkastische Arbeit von Ilya Tschytschkan überraschend für das Thema der sozialen Partizipation und der Verantwortung für die Stigmatisierung inklusiver Themen in der ukrainischen Gesellschaft sensibilisiert. Ausschlaggebend für den Schub in der Wahrnehmung dieser Produktion von Ilya Tschytschkan war die Entscheidung, sie gegenüber der Photowand von Brit Schilling mit Bildern der Menschen mit Down-Syndrom zu platzieren.

Wie ein roter Faden zog sich die Vielzahl von Meinungen zu der und Antworten auf die Grundfrage „was ist wichtig?“ durch die Ausstellung. Als wichtig stellten sich dabei gemeinsame Grundwerte heraus: Gesundheit, Liebe, Familie, Arbeit und unser Äußeres heraus. Wie auch das langfristige Projekt von Anne Leichtfuß „Vor dem Tod will ich“, in dem diese Künstlerin seit 2008 mit der Polaroid-Kamera Bilder von Menschen aus verschiedenen Ländern aufnimmt und die Wünsche aufschreibt, die sie noch Zeit ihres Lebens gern umsetzen würden. Es geht dabei um Träume und Pläne, innigste Wünsche, die manchmal ordinär ja primitiv wirken, nichtsdestoweniger heiß ersehnt sind. Wichtig ist, dass dieses Streben nach Liebe, Gesundheit oder Erfolg allen Menschen - mit und ohne Down-Syndrom – gemeinsam ist.


(3) Teilnehmer des Projekts „Was ist wichtig?”: Anne Leichtfuß, Oleksandr Steschenko, Stanislaw Turina, Kateryna Libkind, Olena Subatsch, Jarema Malaschtschuk, Roman Chimej, Pawlo Jurow, Alewtyna Kaschidse, Wlodko Kaufmann, Myroslaw Jahoda, Ljubomyr Tymkiw, Jewhen Holubenzew, Andri Sahajadakiwsky, Juri Sokolow, Kyrylo Prozenko, Darya Kusmytsch, Switlana Selesnjowa, KlemensMartin, Theo Baron, SusanneKümpel, GabrielLuterbeck, Jean-MariMon, Brit Schilling und das Projektteam.


Courtesy - Yevhen Holubentsev / ateliernormalno
Нові кроки

Підготовка проекту Що важливо? дещо проявила в Україні проблему ізольованості людей
з особливостями розвитку у полі сучасної культури. У співпраці та комунікації між митцями та учасниками ця виставка отримала продовження та переродилася у нову художню форму колективної роботи — майстерню ательєнормально. Протягом наступного року художники Станіслав Туріна, Катерина Лібкіндт, Валерія Тарасенко та Олена Васик працювали із учасниками майстерні, в роботі з образним мислення та пізнавали світ навколо себе.
Вже у серпні 2019 року художники та художниці ательє показали у київській галереї The Naked Room першу персональну виставку під назвою Ательє Нормально. У ній взяли участь Анна Літвінова, Євгеній Голубенцев, Андрій Новик, Данило Горпенченко, Валентин Радченко, Олександр Сташенко та Анастасія Дудник
а також Валерія Тарасенко, Катя Лібкінд, Олена Васик та Стас Туріна. В ході виставки за присутності Олександра Стешенка відбувся перший показ фільму за його сценарієм, що стало важливим і хвилюючим кроком для ательє та знімальної команди.

Уважність та розуміння інструментів та матеріалів мистецтва, але передусім уважність до потреб один одного, — той тип комунікації, що взяли за основою асистенти ательєнормально. «Ми є асистентами, думаю, можна сказати що більш досвідченими колегами, і стосунки у нас як у більш досвідчених колег
з менш досвідченими. Якщо є «майстер
і підмайстер» — то підмайстрами в нашому ательє є художники за фахом, тобто ті, хто цю майстерню організовує», — зауважує художник Станіслав Туріна(4). Художники ательєнормально працюють над власними темами та проектами, самостійно обирають інструменти виразності, асистенти ж допомагають підібрати матеріал та віднаходити зв’язки між обраним матеріалом та ідеями, часом працюючи в майстерні пліч-о-пліч чи над спільними проектами. У такому спілкуванні та обговоренні своїх думок щодо візуального полягає діяльність та практика ательє.

Neue Schritte

Die Vorbereitung des Projekts „Was ist wichtig?“ hat das Problem der Isolation der Menschen mit besonderen Ansprüchen in der Ukraine vor dem Hintergrund der modernen Kultur deutlich gemacht. Dank der Kooperation und Kommunikation zwischen Künstler*innen und Teilnehmer*innen fand diese Ausstellung ihre Fortsetzung und verwandelte sich in eine neue Form des künstlerischen Zusammenwirkens im Rahmen des Kunstateliers Normalno. Im Laufe des folgenden Jahres haben sich die Künstler Stanislaw Turina, Kateryna Libkind, Waleriya Tarassenko und Olena Wassyk zusammen mit den Teilnehmer*innen der Werkstatt im Umgang mit bildhaften künstlerischen Mitteln geübt und ihre Umwelt neu erschlossen. Bereits im August 2018 haben Künstlerinnen und Künstler des Ateliers in der Kiewer Galerie The Naked Room die erste persönliche Ausstellung unter dem Namen Atelier Normalno präsentiert. Daran nahmen Anna Litwinowa, Jewhen Holubenzew, Andri Nowyk, Danylo Horpentschenko, Walentyn Radtschenko, Oleksandr Steschenko und Anastasiya Dudnyk sowie Waleriya Tarassenko, Katja Libkind, Olena Wassyk und Stas Turina teil. Während der Ausstellung fand in Anwesenheit des Drehbuch-Autors Olexandr Steschenko die Erstaufführung seines Films statt, was ein wichtiges und aufregendes Ereignis für das Atelier und das Aufnahmeteam war.

Die Konzentration und die Erkenntnis der Bedeutung von Kunstmitteln und Inhalten, vor allem aber die wechselseitige Rücksicht auf Bedürfnisse anderer, lag der Kommunikation sämtlicher Aktivitäten der Assistenten des Ateliers Normalno zugrunde. „Wir sind Assistenten, man kann sagen, Kollegen mit mehr Erfahrung, und dementsprechend gestalten sich auch unsere Beziehungen. In Analogie zum Unterschied zwischen „Meister“ und „Lehrling“ agieren in unserem Atelier Berufskünstler als Lehrlinge, die diese Werkstatt zustande gebracht haben“, meint der Künstler Stanislaw Turina. Die Künstler*innen des Ateliers Normalno arbeiten an eigenen Themen und Projekten, wählen selbständig Instrumente der bildhaften Darstellung aus; die Assistent*innen stehen ihnen bei der Wahl der jeweiligen Kunstmedien bei, helfen relevante Themen zu identifizieren und Zusammenhänge zwischen dem gewählten Inhalt und eigenen Ideen herzustellen, indem man Schulter an Schulter in der Werkstatt an gemeinsamen Projekten zusammenarbeitet. In derartiger Kommunikation und Diskussion über die Möglichkeiten der visuellen Darstellung liegt der Sinn der gesamten Aktivitäten und der Praxis des Ateliers.


Courtesy - The Naked Room
Виставка Ательє Нормально — стала важливим кроком у оприявленні важливих тем
у суcпільстві. Наразі художники ательє
є учасниками виставок та показів в Україні та
за її межами. Певно, що своєю роботою автори ательєнормально борються з власними та суспільними стереотипами, однак найперше вони доводять, що не особливість розвитку автора визначає цінність, якість та глибину мистецького твору. Художні образи, форми та ідеї митців ательєнормально відображають буття людини — її побут з тривогами, незбагненністю та любовью, пошуки свого місця в житті, дослідження оточуючого світу та неповторний погляд на нього кожного з нас.
Так, мистецтво аутсайдерів втрачає свою термінологічну суть, бо ж практика цих авторів
є особистим невідчужуваним досвідом, роботи
є вражаючим та вдумливим мистецтвом, яке має бути включеним у культурні процеси.












Галина Глеба, мистецтвознавиця

(4) Буцикіна Євгенія. Запрошення у мистецтво: кому бути художником // Korydor. –2 жовтня 2020.

Die Ausstellung Atelier Normalno wurde zu einem wichtigen Schritt bei der Aufarbeitung öffentlichkeitswirksamer Themen in der Ukraine. Zurzeit nehmen Künstler*innen des Ateliers an Ausstellungen und Präsentationen in der Ukraine und über ihre Grenzen hinaus teil. Bestimmt tragen sie mit ihren Produktionen zur Überwindung eigener und gesellschaftlicher Denkmuster bei, doch durch ihr Engagement liefern sieden Beweis dafür, dass der Wert, die Qualität und die Tiefe eines Kunstwerks nicht in entscheidendem Maße durch Besonderheiten der persönlichen Entwicklung seines Autors bestimmt werden. Kunstwerke, Kunstformen und Ideen der Künstler*innen des Ateliers Normalno sind ein Abbild des menschlichen Daseins mit allen seinen Facetten: des Alltags mit seinen Ängsten, in seiner Unbegreiflichkeit und mit seiner Liebe sowie der Suche nach dem eigenen Platz im Leben, der schöpferischen Erschließung des Umfelds und der eigenständigen Weltsicht, die jedem von uns eigen ist. Damit verliert die Outsider-Kunst ihren fachbegrifflich vorbestimmten wesentlichen Inhalt, denn die Praxis dieser Autor*innen mit ihrer persönlichen unveräußerlichen Erfahrung stellt eine beeindruckende und zum Nachdenken anregende Kunst dar, die in die Kulturprozesse integriert werden muss.




Halyna Hleba, Kunstwissenschaftlerin

(4) Buzykina Jewheniya. Einladung zur Kunst: wer kann Künstler werden // Korydor. –2. Oktover 2020.


КОМУНІКАЦІЯ Й ЗРОЗУМІЛА АБО ЛЕГКА МОВА

KOMMUNIKATION UND LEICHTE SPRACHE

«Дуже важливо спілкуватися один з одним так, щоб всім було зрозуміло, про що йде мова.

Існує чимало способів вирішення цієї проблеми».

Анне Ляйхтфус

„Es ist sehr wichtig, so miteinander zu sprechen, dass sich alle verstehen können.

Dann gibt es meist mehr als eine Lösung.“

Anne Leichtfuß


«На мені російська блузка й світлі шкарпетки», - так авторка журналу Ohrenkuss Наталі Дедрьо описує свій зовнішній вигляд цього дня й передає слово Анне Ляйхтфус.

«У мене все добре, на моїй сукні зображені ковбаски». А учасник групи українських гостей, професор дизайну й мистецтва одного із вищих закладів освіти розповідає про себе так: «У мене незвичні вуса, по них ви мене легко впізнаєте». Анне Ляйхтфус запросила всіх розпочати віртуальну зустріч цього дня за традицією редакції журналу Ohrenkuss, а саме так: перебіг розмови має бути чітко структурованим:

  1. Кожний учасник/учасниця представляється й називає своє ім’я та прізвище.
  2. Кожний учасник/учасниця розповідає про те, як у нього/неї справи.
  3. Кожний учасник/учасниця описує свій зовнішній вигляд тому, хто не може його/її бачити.

Звідки взявся такий ритуал? Анне Ляйхтфус розповідає, що на нього її надихнув захід, влаштований Федеральним урядом Німеччини. На ньому був присутній уповноважений Федерального уряду у справах людей з вадами розвитку. Від народження у нього дуже слабкий зір.

Зрозуміти, що відбувається: в умовах карантину це особливо важливо

Анне Ляйхтфус спостерігає за тим, як молоде покоління людей із синдромом Дауна дедалі активніше виступає за свої права. Багато з них знаходять у собі мужність, щоб сказати: «Будь ласка, говоріть так, аби я Вас розумів/розуміла. Я прошу Вас користуватися зрозумілою (легкою) мовою.»
У 2009 році Німеччина ратифікувала Конвенцію про права людей з особливими потребами. Всі люди мають право на безбар᾽єрну комунікацію. «Текстів, що пропонуються зрозумілою (легкою) мовою, поки що небагато», каже Анне Ляйхтфус і додає: «Здебільшого тести, написані зрозумілою мовою, це тексти законів». А от тексти, «які у зручній обстановці хотілося б прочитати за чашкою кави», поки що трапляються рідко. З 2009 року в Німеччині є кодекс правил(1) із написання текстів зрозумілою (легкою) мовою. В ньому визначено головні нормативні вимоги до перекладу. Наприклад, текст має пройти перевірку на зрозумілість двома тестувальниками/тестувальницями.

Активістка Наталі Дедрьо часто буває в дорозі й розповідає, що в багатьох ситуаціях спілкування не відбувається зрозумілою мовою. Анне Ляйхтфус зі свого боку додає, що на початку пандемії коронавірусу в Німеччині не існувало текстів або інформації на цю тематику, написаних зрозумілою (легкою) мовою. Редактори й редакторки журналу Ohrenkuss звикли зустрічатися в редакційних приміщеннях, каже Анне Ляйхтфус. Із запровадженням карантину такі зустрічі відбуваються у віртуальній формі. «Настав момент, коли всі зрозуміли, що напевне впродовж тривалого часу не матимуть більше змоги працювати разом наживо. В деяких авторів/авторок з’явилося багато питань, вони не могли второпати, чому раптом їм заборонили виходити на вулицю, як це було досі. Збагнути цю ситуацію для них було не просто. Тоді й виникла ідея створити сторінку в Інтернеті про коронавірус зрозумілою (легкою) мовою», згадує Анна Ляйхтфус.

(1) https://www.bmas.de/LeichteSprache
(2) https://corona-leichte-sprache.de



„Ich habe ein russisches Oberteil an und helle Socken“ beschreibt die Ohrenkuss-Autorin Natalie Dedreux ihr Aussehen an diesem Tag und gibt das Wort an Anne Leichtfuß weiter.
„Mir geht es gut, auf meinem Kleid sind Würstchen“. „Ich habe einen ganz besonderen Schnurrbart, daran können Sie mich ganz leicht erkennen“ beschreibt sich ein Teilnehmer der Reisegruppe aus der Ukraine, er ist Professor für Design und Kunst an einer Hochschule. Anne Leichtfuß hat dazu eingeladen, das virtuelle Treffen an diesem Tag in der Tradition der Ohrenkuss-Redaktion auf diese Weise zu beginnen. Der Ablauf ist dabei klar geregelt:
Jede*r stellt sich mit Namen vor.
Jede*r sagt, wie es ihr/ihm geht.
Jede*r beschreibt sich für jemanden, der einen nicht sehen kann.
Woher stammt dieses Ritual? Anne Leichtfuß erzählt, dass die Inspiration von einer Veranstaltung der Bundesregierung stammt. Der Behindertenbeauftragte der Bundesregierung war dort anwesend. Er ist von Geburt an stark sehbehindert.

Verstehen, was passiert: Im Lockdown besonders wichtig

Anne Leichtfuß beobachtet, dass sich die junge Generation der Menschen mit Down-Syndrom immer mehr für die eigenen Rechte einsetzt. Viele haben den Mut zu sagen „Bitte sprechen Sie so, dass ich Sie verstehen kann. Bitte benutzen Sie Leichte Sprache.“

Deutschland hat im Jahr 2009 die UN-Behindertenrechtskonvention ratifiziert. Alle Menschen haben das Recht auf barrierefreie Kommunikation. „Das Angebot von Texten in Leichte Sprache ist noch gering“, sagt Anne Leichtfuß und ergänzt: „Die meisten Texte in Leichte Sprache sind Gesetzestexte“. Texte, die man auch mal „gemütlich bei einem Kaffee“ lesen möchte, seien bisher selten zu finden. In Deutschland gibt es seit 2009 ein Regelwerk für Texte(1) in Leichte Sprache. Darin sind Richtlinien für die Übersetzung definiert. Zum Beispiel, dass ein Text von zwei Tester*innen auf Verständlichkeit geprüft werden muss.

Natalie Dedreux ist als Aktivistin viel unterwegs und schildert, dass in vielen Situationen nicht in Leichte Sprache kommuniziert wird. Anne Leichtfuß ergänzt, dass es zu Beginn der Corona-Pandemie in Deutschland keine Texte und Informationen in Leichte Sprache zu der Thematik gegeben habe. Die Ohrenkuss-Redakteur*innen sind es gewohnt, sich in den Redaktionsräumen zu treffen, so Anne Leichtfuß. Die Sitzungen finden seit dem Lockdown virtuell statt. „Es kam der Zeitpunkt, an dem klar wurde, dass sie wahrscheinlich für lange Zeit das letzte mal direkt zusammen gearbeitet haben. Einige Autor*innen hatten viele Fragen und verstanden nicht, warum man plötzlich nicht mehr raus gehen durfte wie bisher. Es war nicht einfach, die Situation zu verstehen. Dann ist die Idee entstanden, eine Website in Leichte Sprache über Corona aufzubauen", so Anne Leichtfuß.











(1) https://www.bmas.de/LeichteSprache
(2) https://corona-leichte-sprache.de
Yevhen Holubentsev, Сherries, A2
Метафори і легка мова

„А чи є в українській мові вислів «закупівлі, що нагадують поведінку хом’яка?». Анне Ляйхтфус звертається з таким питанням до перекладача. Точно такого ж вислову в Україні немає. Анне Ляйхтфус пояснює, що багато людей, котрі живуть із синдромом Дауна, не розуміють образні мовні засоби й метафори. Це особливо далося взнаки в нинішній ситуації. У Німеччині є все ще мало людей, здатних спілкуватися зрозумілою (легкою) мовою. Лікарі й лікарки, адвокати й адвокатеси часто не в стані перекласти спеціальні поняття на зрозумілу всім мову. Тому на сайті www.corona-leichte-sprache.de віднедавна є спеціальний інформаційний блок. В ньому лікарі й лікарки, а також всі, кого цікавить це питання, можуть знайти плакат, який можна роздрукувати і на якому в доступній формі пояснюється те, як проводиться тест на коронавірус. Там же є й анкета. На ній можна відмітити хрестиком правила, яких потрібно дотримуватися пацієнтам/пацієнткам, що лікуються вдома.

Зрозуміла (легка) мова: як здійснюється перевірка текстів

Після написання тексту зрозумілою мовою на наступному етапі проводиться його перевірка, розповідає Анне Ляйхтфус. Така перевірка проводиться представниками цільової групи. Українські учасники віртуальної подорожі отримують нагоду взяти участь у такій перевірці наживо. Її проводить редакторка сайту www.einfachstars.de Анне Ляйхтфус разом із Наталі Дедрьо. Анне Ляйхтфус зачитує статтю під заголовком «Томасу Ґотшальку виповнилося 70». Томас Ґотшальк – відомий телеведучий, котрий замість слова «голова» вживає такі вислови як «мій дах, моя стеля». Наталі Дедрьо й Анне Ляйхтфус роз’яснюють учасникам розмови, що подібні образні вислови під час перекладу повинні описуватися зрозумілими мовними засобами.

Усний переклад зрозумілою (легкою) мовою

Зрозумілою мовою можуть бути складені не лише тексти, нею можна здійснювати синхронний переклад усного спілкування або доповідей. Анне Ляйхтфус 8 років працює усною перекладачкою зрозумілою мовою й розповідає, що граматика зрозумілої (легкої) мови часто схожа на мову жестів. Пропозиції з перекладу стають все ширшими, багато людей приходять до висновку, що зрозуміла мова – це неабияка підмога. Анна Ляйхтфус констатує, що від запровадження зрозумілої (легкої) мови виграють не лише люди із синдромом Дауна, а й ті, кому важко дається навчання, глухі, люди з низьким рівнем знань німецької мови й ті, хто потерпає від деменції.

«Які країни є лідерами із зрозумілої (легкої) мови?»
Анне Ляйхтфус: «На початку 1968 року Швеція першою ухвалила систему правил. Німеччина зробила це у 2009 році. Найбільшого ж поширення ця мова набула в Ісландії. Там у книжкових магазинах є навіть окремі полиці з книгами, написаними легкою мовою. У щоденних газетах та на телебаченні також зустрічається зрозуміла (легка) мова.»
«Чи є у Німеччині спеціальні курси з легкої мови?»
Анне Ляйхтфус: «На жаль, ні. Існують різноманітні курси з написання текстів легкою мовою. Але не з підготовки усних перекладачів».

«А чи здійснюється переклад зрозумілою (легкою) мовою літературних творів?»
Анне Ляйхтфус: «Так, є власне видавництво. Воно називається Spaß am Lesen (насолода від читання).Є романи, детективи, біографічні твори та низка таких класичних творів як «Ромео і Джульєтта», перекладених зрозумілою (легкою) мовою».
Більш детальну інформацію можна знайти на сайті: www.leichte-sprache-simultan.de.
Metaphern und Leichte Sprache

„Gibt es das Wort Hamsterkäufe auch in der Ukraine?“ Anne Leichtfuß wendet sich an den Dolmetscher. Diesen Begriff gebe es so in der Ukraine nicht. Anne Leichtfuß erklärt, dass viele Menschen, die mit dem Down-Syndrom leben, Sprachbilder und Metaphern nicht verstehen können. Das würde auch vor dem Hintergrund der aktuellen Situation sichtbar. In Deutschland gebe es immer noch wenige Menschen, die in Leichte Sprache kommunizieren können. Ärzt*innen und Anwält*innen könnten Fachbegriffe oft nicht übersetzen. Auf der Seite www.corona-leichte-sprache.de gibt es daher seit Kurzem einen Infobereich. Hier finden Ärzt*innen und Interessierte ein Plakat zum Ausdrucken, auf dem verständlich erklärt wird, wie ein Corona-Test durchgeführt wird. Auch ein Handzettel ist dort zu finden. Darauf kann dann angekreuzt werden, woran sich die Patient*in zu Hause halten soll.

Leichte Sprache: So werden Texte geprüft

Nachdem ein Text in Leichte Sprache verfasst wurde, muss dieser im nächsten Schritt geprüft werden, beschreibt Anne Leichtfuß. Diese Prüfung wird von Menschen der Zielgruppe durchgeführt. Die virtuelle Reisegruppe darf an einer Live-Prüfung teilnehmen. Anne Leichtfuß, Herausgeberin der Seite www.einfachstars.de, führt zusammen mit Natalie Dedreux eine Prüfung durch. Anne Leichtfuß liest dabei einen Beitrag mit dem Titel „Thomas Gottschalk wird 70“ vor. Thomas Gottschalk, ein bekannter deutscher Moderator, wird zitiert mit Ausdrücken wie „meine Rübe“. Natalie Dedreux und Anne Leichtfuß machen deutlich, dass derartige Sprachbilder in der Übersetzung erklärt werden müssen.

Dolmetschen in Leichte Sprache

Nicht nur Texte können in Leichte Sprache verfasst werden, auch Gespräche oder Vorträge können simultan übersetzt werden. Anne Leichtfuß ist seit 8 Jahren Dolmetscherin für Leichte Sprache und erklärt, dass sich die Grammatik der Leichten Sprache oftmals der Gebärdensprache ähnelt. Das Angebot erweitere sich immer mehr, viele Menschen würden feststellen, dass Leichte Sprache hilfreich ist. Anne Leichtfuß beobachtet, dass neben Menschen mit Down-Syndrom auch Menschen mit Lernschwierigkeiten, gehörlose Menschen, Menschen mit geringen Deutschkenntnissen oder auch an Demenz erkrankte Menschen von der Leichten Sprache profitieren.










Як художники з синдромом Дауна та без використовують онлайн?

Wie wird Online von Künstlern mit Down-Syndrom genutzt?

У 2020 році у Китаї виник вірус, цей вірус з виду коронавірусів та називається КОВІД-19. Через нього загинуло дуже багато людей по всьому світі. Щоб бути здоровими і уникнути зараження багато людей залишаються вдома. Вдома вони працюють і відпочивають. Люди тепер
частіше спілкуються за допомогою телефонів,
у соціальних мережах та інших програмах
у комп'ютері. Це дозволяє людям, які знаходяться далеко, бути поруч, спілкуватись
і підтримувати один одного і навіть навчатись. Так знаходяться нові друзі та нові можливості.

Є така художня майстерня КАТ18, там працюють художники з синдромом Дауна та без. Вони роблять художні роботи, спілкуються
і працюють над виставками та проектами, наприклад над мюзиклами чи проектами оздоблення церкви. У цій майстерні займаються і художники з синдромом Дауна — Ніко Рендель, Сюзанна Кумпель та Анне Росо. Ця майстерня створена у місті Кельні, у країні Німеччина.

Інша художня майстерня — ательєнормально, там теж працюють художники з синдромом Дауна та без. Вони малюють, пишуть, спілкуються та теж працюють над виставками
та проектами. У цій майстерні займаються художники Євген Голубенцев, Валентин Радченко та Аня Сапон. Ця майстерня створена
у місті Києві, в країні Україна.

У 2020 році Goethe-Institut Ukraine організувала резиденцію. Резиденція — це обмін досвідом. Goethe-Institut Ukraine — інституція, яка займається розвитком культури, освіти та німецької мови. Ці організація знаходиться
у Києві, в країні Україна. Їй допомогла організація TOUCHDOWN21. Це дослідницький проєкт для людей з синдромом Дауна про людей з синдромом Дауна. Ця інституція знаходиться
у Бонні, у країні Німеччина. Ці організації придумали створити обмін між митцями.

Цього року художники мали зустрітись у Києві та Кельні, відвідувати спільно майстерні та спільно малювати.


2020 tauchte in China ein Virus auf, das zur Virusfamilie Coronaviren gehört und als Covid-19 bezeichnet wurde. An ihm sind viele Menschen weltweit ums Leben gekommen. Viele bleiben zu Hause, um gesund zu bleiben und der Infektion zu entgehen. Zu Hause verbinden sie Arbeit mit Erholung. Von nun an kommunizieren die Menschen viel häufiger per Mobilfunk, in sozialen Netzwerken oder über sonstige Computerprogramme. Das bietet ihnen die Möglichkeit, trotz großer Entfernungen zueinander zu finden, ins Gespräch zu kommen, einander zu unterstützen, sich selbstweiterzubilden. So finden sich neue Freunde und neue Möglichkeiten.

Es gibt eine Kunstwerkstatt КАТ18, in der Künstler*innen mit und ohne Down-Syndrom zusammenarbeiten. Sie schaffen Kunstwerke, führen Gespräche, arbeiten an Ausstellungen und Projekten, beispielsweise an Musicals oder an Innenverzierungen in Kirchen. In dieser Werkstatt wirken auch die Künstler*innen mit Down-Syndrom Nico Randel, Susanne Kümpel und Anna Rossa mit. Sie wurde in Köln, Deutschland, gegründet.

Eine andere Werkstatt heißt AtelierNormalno, und sie beschäftigt auch Künstler*innen mit und ohne Down-Syndrom. Sie malen, schreiben, kommunizieren miteinander und arbeiten auch an Ausstellungen und an Projekten. In dieser Werkstatt sind die Künstler*innen Yevhen Holubentsev, Valentyn Radchenko und Anna Sapon zu Hause. Sie wurde in Kiew, Ukraine, eingerichtet.

Im Jahre 2020 wurde vomGoethe-Institut Ukraine die „Residenz“ ins Leben gerufen. „Residenz“ steht für Erfahrungsaustausch. Das Goethe-Institut Ukraine ist eine Institution, die Kultur, Bildung und die Kenntnis der deutschen Sprache im Ausland fördert. Sie befindet sich in Kiew, Ukraine. Die Organisation TOUCHDOWN21hat mitgeholfen, dieses Vorhaben auf Beine zu stellen.

TOUCHDOWN21 ist ein Forschungsprojekt für Menschen mit Down-Syndrom und über Menschen mit Down-Syndrom. Diese Institution befindet sich in Bonn, Deutschland. Beide Organisationen sind auf die Idee gekommen, den Künstleraustausch zu organisieren.

In diesem Jahr wollten sich Künstler*innen in Kiew und Köln treffen, gemeinsam ihre Werkstätten besuchen und zusammen malen.

Residence Normalno
Однак, у 2020 році у Китаї стався коронавірус. Художники з України не змогли поїхати
у Німеччину, а художники з Німеччини не змогли відвідати Україну.

Резиденція стала інтернет-резиденцією художники з України та Німеччини також залишаються вдома, але незважаючи ні на що, вони працюють разом протягом усього карантину.

Все це відбувалось в міжнародній інтернет-майстерні, можемо так це назвати.
Aber im Jahr 2020 2020 brach in der China das Coronavirus aus. Künstler aus der Ukraine konnten nicht nach Deutschland kommen, und deutsche Künstler mussten auf den Besuch in der Ukraine verzichten.

Somit entwickelte sich die Residenz zu einer Internet-Residenz. Ukrainische und deutsche Künstler*innen bleiben zu Hause, aber trotzdem arbeiten sie während der ganzen Quarantänezeit zusammen.

Diese Möglichkeit ist sozusagen der internationalen Internet-Werkstatt zu verdanken.

Там зустрілись:
  • Лена Софі Біт, Камілло Греве, Себастьян Язура, Сюзанна Кюмпель, Ютта Пестгес, Анна Росса, Ніко Рендель з ательє КАТ18, що знаходиться у Кельні у країні Німеччина;
  • Євген Голубенцев, Катя Лібкінд, Валентин Радченко, Анна Сапон, Валерія Тарасенко, Стас Туріна, Риба Вернер з майстерні ательєнормально, що знаходиться у Києві у країні Україна;
  • Катя де Браґанца з організації TOUCHDOWN21, що знаходиться у місті Бонн у країні Німеччина;
  • Катеріна Ґьорінґ та Яніна Лісовіна з Ґете-Інституту Україна, що знаходиться у Києві у країні Україна;
  • а також Володимир Швед, перекладач — який допомагає нам зрозуміти один одного.
Dort treffen sich zusammen:
  • Lena Sophie Beuth, Camillo Greve, Sebastian Jazura, Susanne Kümpel , Jutta Pöstges, Anna Rossa, Nico Randel vom Kunsthaus KAT 18 in Köln, Deutschland und
  • Yevhen Holubentsev, Katya Libkind, Valentyn Radchenko, Anna Sapon, Valeriia Tarasenko, Stas Turina und Riba Verner von der Werkstatt AtelierNormalno, Kiew, Ukraine;
  • Katja de Braganca vom ProjektTOUCHDOWN21 Köln, Deutschland;
  • Katharina Görig und Yanina Lisovina vom Goethe-Institut Ukraine in Kiew;
  • sowie der Dolmetscher Wolodymyr Schwed, der bei der Verständigung hilft.
Учасники та учасниці багато працюють, але залишаються радісними, адже можуть спілкуватися один з одним.

На одній з таких зустрічей художник з України Валентин Радченко намалював своїх колег, які радіють.

Teilnehmerinnen und Teilnehmer arbeiten viel, sind jedoch frohen Mutes, denn sie können miteinander im Gespräch bleiben.

Bei einem Treffen hat der ukrainische Künstler Valentyn Radchenko seine fröhlichen Kollegen in einem Bild dargestellt.


Courtesy - ateliernormalno

















Courtesy - ateliernormalno
“Для мене резиденція — це дуже цікавий досвід”, — сказала художниця з України Валерія Тарасенко.

Валерія переживала, що її колегам буде незручно спілкуватись онлайн. Але Валерія помилилась. Художники кожного разу мають бажання малювати та створюють нові гарні роботи. Їм дуже подобається говорити вітальні слова на початку та розповідати про свої враження. Їм легко та просто.

“Я з цікавістю дивлюся на ательє КАТ18”, — каже художниця та асистентка Валерія Тарасенко. Для неї цікаво, як виглядають майстерні у Німеччині та як там працюють митці.

Резиденція — це обмін. Художники з Німеччини та України обмінюються думками, враженнями, ідеями, тим що люблять, тим що бачили, тим що їм цікаво. Вони розповідають про традиції своїх країн, про погоду, про звички.

Наприклад, на одній з зустрічей художники мамалювали місця, які їм запам’ятались. Художник з Німеччини Ніко Рендель намалював площу Золоті Ворота у Києві. Він колись був
у цьому місці. А художниця Аня Сапон попросила намалювати наступного разу станцію метро Золоті Ворота, яка знаходиться на площі Золоті Ворота у Києві. Ніко сказав, що намалює.

Художниця Аня Сапон намалювала сцену з ліхтарями. Це — Співоче Поле у Києві. Аня Аня сказала, що присвятила цей малюнок усім учасникам та учасницям резиденції.

“Für mich stellt die Residenz eine Erfahrung besonderer Art dar“, meint die ukrainische Künstlerin Valeriia Tarasenko.

Valeriia machte sich Gedanken darüber, dass es ihren Kollegen schwerfallen wird, im Online-Modus miteinander zu agieren. Sie hat sich aber geirrt. Die Künstler hatten jedes Mal einen deutlichen Wunsch gezeigt, zusammen zu malen und neue schöne Produktionen zu schaffen. Es gefällt ihnen sehr, am Anfang einander zu grüßen und ihre Eindrücke auszutauschen. Alles ging leicht und einfach über die Bühne.

“Ich verfolge mit viel Interesse die Aktivitäten des Kunsthauses KAT 18“, stellt die Künstlerin und Assistentin Valeriia Tarasenko fest. Sie interessiert sich insbesondere dafür, wie Kunstwerkstätten in Deutschland aussehen und wie die Arbeit der Künstler dort gestaltet ist.

„Residenz“ steht für Austausch. Künstler*innen aus Deutschland und der Ukraine tauschen ihre Gedanken, Eindrücke, Ideen aus, erzählen darüber, was sie gern haben, was sie gesehen haben und was sie interessant finden. Sie erzählen über Traditionen ihrer Länder, über das Wetter sowie über Sitten und Gepflogenheiten.

So haben beispielsweise Künstler*innen bei einem Treffen Sehenswürdigkeiten gemalt, die sie in Erinnerung behalten haben. Der deutsche Künstler Nico Randel hat das Goldene Tor in Kiew auf seiner Zeichnung dargestellt. Er ist selbst einmal an diesem Ort gewesen. Und die Künstlerin Anna Sapon bat, beim nächsten Mal die U-Bahn-Station „Das Goldene Tor“ zu malen, die in der Nähe des Goldenen Tors in Kiew liegt. Nico hat es ihr versprochen.

Die Künstlerin Anna Sapon hat eine Szene mit Scheinwerfern gezeichnet. Es ist das Gesangsfeld in Kiew. Anna meinte, diese Zeichnung sei ein Geschenk von ihr für alle Teilnehmerinnen und Teilnehmer der Residenz.

Courtesy - Anna Sapon / ateliernormalno
Якось художники з майстерні КАТ 18, що знаходиться у Кельні, провели екскурсію для художників з України — показали місцеву церкву. Ця церква названа на честь святої Урсули. І оздоблена тисячами людських кісток.

Іншого разу художники з майстерні ательєнормально, що знаходиться у Києві, показали художникам з майстерні КАТ18, що знаходиться у Кельні, старе київське кладовище на татарських холмах. Татарські холми розташовані у старій частині міста, що називається Київ.

Український художник Євген Голубенцев захоплюється меморіалами та пам’ятниками.
Він цікавиться та любить малювати кладовища.
Die Künstler*innen vom Kunsthaus КАТ 18 in Köln haben eine Führung für ukrainische Künstler vorbereitetet und eine Kölner Kirche gezeigt.
Diese Kirche trägt den Namen der heiligen Ursula. Sie ist von innen mit Tausenden von Knochen verziert.

Ein anderes Mal haben die Künstler des Ateliers Normalno in Kiew die Künstler*innen des Kunsthauses KAT 18 in Köln durch einen alten Kiewer Friedhof auf den Hügeln des Stadtbezirks Tatarka geführt. Diese Hügel liegen im alten Teil der Stadt, die den Namen Kiew trägt. Der ukrainische Künstler Yevhen Holubentsev zeigt viel Begeisterung für Gedenkstätten und Denkmäler.
Er interessiert sich u.a. für Friedhöhe und malt sie besonders gern.





















Courtesy - ateliernormalno
“Резиденція — дуже цікаво і не завжди легко”, — каже художниця з України Риба Вернер. Вона каже, що під час зустрічей вона вчиться. Вона — асистентка у ательєнормально. Вона допомагає художниці Ані Сапон, коли їй потрібна допомога.

Аня Сапон — художниця з Києва. Останнім часом вона любить створювати яскраві роботи.
Для своїх робіт Аня шукає картинки у Інстаграм.
Це така соціальна мережа, де люди публікують різні фотографії. Цього року Аня стала використовувати Інстаграм та сама стала публікувати фотографії. Інстаграм Аня завела
у 2020 році під час карантину, коли люди по всьому світу залишаються вдома, щоб бути здоровими.

Зараз у Ані лише два пости. Перший — це фотографія квітів з саду, друга — фотографія художнього твору Ані. Це яскрава картина
з насиченими кольорами. На цій картині Аня намалювала арбуз. Зараз Аня малює багато кавунів. До однієї з таких робіт вона написала текст:
“Residenz ist eine interessante Sache, aber es ist nicht immer einfach“, meint die ukrainische Künstlerin Riba Verner. Sie sagt, dass diese Treffen für sie in vieler Hinsicht lehrreich sind. Riba ist als Assistentin im Atelier Normalno tätig. Sie unterstützt die Künstlerin Anna Sapon, wenn Hilfe geboten ist.

Anna Sapon ist eine Künstlerin aus Kiew. In der letzten Zeit hat sie prägnante und ausdrucksstarke Produktionen geschaffen. Für Ihre Zeichnungen sucht sich Anna Bilder in Instagram aus. Es ist ein soziales Netzwerk, in das Menschen verschiedene Fotos einstellen können. Anna begann Instagram in diesem Jahr zu nutzen und stellt ihre eigenen Fotos in diese Internetplattform ein. Ihre Seite in Instagram hat sie 2020 angelegt, als die Quarantäne eingeführt wurde und Menschen weltweit zu Hause bleiben mussten, um gesund zu bleiben.

Derzeit hat Anna lediglich zwei Posts. Auf dem ersten ist das Foto mit Gartenblumen und auf dem zweiten ihre Kopie eines Kunstwerks zu sehen. Es ist ein hellleuchtendes Bild mit satten Farben. Auf diesem Bild hat Anna eine Wassermelone dargestellt. Zurzeit malt sie viel zum Thema Wassermelonen. Eine von diesen Produktionen hat sie mit einem Text folgenden Inhalts versehen:

“Олівець. І. Фарбами. Гуаш.
Треба купити. Фарби гуаш.
Мені подобається подобається.
Кавун фон різних. Квітів
Салюти. Пускаються. На небі”.
“Bleistift, Und. Farben. Wasserfarben.
Müsste man kaufen. Wasserfarben.
Mir gefällt gefällt.
Wassermelone mit verschiedenem Hintergrund. Blumen
Feuerwerke. Öffnen sich. Im Himmel”.

Кавуни Ані дійсно можуть нагадувати і яскраві квіти, і життєрадісні салюти. Художниця Риба Вернер думає, що у роботах Ані багато кольору та енергії.
Annas Wassermelonen sehen in der Tat sowohl farbenprächtigen Blumen, als auch lebensfreudigen Feuerwerken ähnlich. Die Künstlerin Riba Verner meint, dass die Produktionen von Anna mit Energie und Farbenvielfalt geladen sind.
Courtesy - Mykhaylo Melnychenko
Євген Голубенцев, художник з Києва, також публікує фотографії у Інстаграм. Євген опублікував уже 106 дописів. Він фотографує новини, тексти, фотографії навколишнього середовища, ландшафтів та селфі — тобто власні портрети зроблені ним.

У художників запитали, як вони живуть під час пандемії та карантину. Ці питання поставили колеги для журналу Ohrenkuss, де мав вийти великий текст. Художники дали різні відповіді.



Євген Голубенцев сказав таке:

Yevhen Holubentsev, Künstler aus Kiew, stellt auch Fotos in Instagram ein. Yevhen hat bisher 106 Beiträge geliefert. Er postet Nachrichten, Texte, Fotos von Landschaften,seinem Umfeld auf und macht Selfies, d. h., selbst gemachte eigene Fotoporträts.

Die Künstler*innen wurden gefragt, wie es ihnen in der Pandemie- und Quarantänezeit geht. Diese Fragen haben Kollegen für die Zeitschrift Ohrenkuss gestellt, in der demnächst ein größerer Text erscheinen soll. Die Künstler haben verschieden Antworten gegeben.

Yevhen Holubentsev hat Folgendes gesagt:

“1. Київ проспект 32А Гонгадзе К.В.17 це жи номер (Женін номер телефону)
2. Коронавірус. Інеркаін хеммі
Берлні 100
Аптека
Смартфон відео музика
Погода
Німеччина Берлін”


“1. Kiew Allee 32А Gongadse K.W.17; es is eine Nummer (Shenjas Telefonnummer)
2. Coronavirus. Inerkain Chemie
Berlin 100
Apotheke
I Phone, Video Musik
Wetter
Deutschland Berlin”


Courtesy - Yevhen Holubentsev / ateliernormalno
У 2020 році у Китаї виник вірус, що називається коронавірус. Через нього загинуло дуже багато людей по всьому світі. Щоб бути здоровими багато людей залишаються вдома. А тому багато людей знаходить нові можливості у онлайн-форматі. Так відбувається резиденція між художниками з України та Німеччини
з синдромом Дауна та без нього. Художники спілкувались, розповідали власні історії та створювали роботи. Зустрічі відбувались протягом 10 тижнів. Художники готові показати свої нові твори глядачам. Для цього вони проведуть онлайн-зустріч 16 листопада, де розкажуть про досвід, який вони отримали.
Але спочатку ми всі побачимо мистецтво, мистецтво онлайн. Мистецтво, яке долає кордони. Дуже різні кордони.


Im Jahre 2020 ist in der China ein Virus aufgetaucht, das Coronavirus heißt. An ihm sind viele Menschen weltweit ums Leben gekommen. Viele bleiben zu Hause, um gesund zu bleiben. Daher entdecken viele Menschen neue Möglichkeiten im Online Format. Auf gleiche Weise ist auch die Residenz zwischen deutschen und ukrainischen Künstlern mit und ohne Down-Syndrom zustande gekommen. Die Künstler*innen sind ins Gespräch gekommen, haben eigene Geschichten erzählt und Arbeiten geschaffen. Diese Treffen dauerten 10 Wochen lang. Die Künstler*innen sind bereit, ihre Werke Zuschauern zu zeigen. Zu diesem Zweck führen sie das Online-Treffen am 16. November durch, um die von ihnen gewonnenen Erfahrungen an Besucher zu vermitteln. Aber zunächst werden wir Kunst, Online-Kunst erleben; der Online-Modus kennt keine Grenzen, welcher Art sie auch sein mögen.





ЄВГЕН ГОЛУБЄНЦЕВ

Народився 30 червня 1991 року у Києві, де
і проживає. Закінчив школу та профтехучилище.
Цікавиться історією, практиками памяті, кладовищами, Китаєм, світом тварин.
“Багато малюю, дивлюсь фільми, читаю книги”.

Виставки

2020
Кохання. Серце для друзів, персональна квартирна виставка, Київ ,
( ), квартирна виставка, Київ
Я відчуваю, ательє КАТ18, Кьольн

2019
Падаюча тінь "Мрії" на сади Джардіні, національний павільйон України на 58 венеційській бієнале
EDU CAMP, Музей Павла Тичини, Київ
Ательє Нормально, галерея TheNakedRoom, Київ
В Басейні, спільно з Валерією Тарасенко, Київ
Що важливо, Музей сучасного мистецтва Одеси, Одеса

2018
Виставка в кишені Олександра Єльцина, Мукачево-Київ-Ужгород
Що важливо, центр мистецьких ініціатив Ізоляція, Київ


Проекти

Проект благодійних листівок для Urban Space 500, Київ

Публікації

2020
30 гривень, DIY самвидав, Львів
Фу То Ти, DIY самвидав, Львів

2019
Ohrenkuss, 2019
каталог виставки “Що важливо”




Резиденції

2020
онлайн резиденція у рамках проєкту
“Інклюзія у культурі” ініційованого Goethe-Institut Ukraine та TOUCHDOWN21



Інтерв’ю


Що ти любиш малювати?
Пам’ятники знаменитостям, артистам, солдатам. Пам'ятники маленьким дітям - вони гостювали на землі.
Люблю малювати природу - небо, хмаринки, хмари. Дерева, квіти, рослини.
Малюю тварин, риб та метеликів.
Малюю портрети друзів, малюю Іїсуса, малюю Марію Магдалену, Миколу Чудотворця, мощі Иисуса, скелет Иисуса.
Люблю малювати в майстерні з Лерєю.

Чому тобі це подобається?
Мені подобається. Відвідувати музеї та малювати. Ходити на виставки фотографувати
і потім малювати. Фотографувати на дачі і потім малювати.

Тобі подобається резиденція?
Так. Дуже. Ми розмовляємо, писали вірші, малюєм. Володя Швед нам допомагає.
В Німеччині у мене є друзі: Наталі Дідро, Катя де Браганца, Анна Ляйхаус, Тереза, Каміло, Ніко.
Я всіх люблю і дуже радий знайомству.

Як коронавірус вплинув на твоє життя?
Живу на дачі - хорошо.
Неможна летіти у Німеччину, у Москву неможна. На Новодівече кладовище неможна.
У кінотеатри неможна, в зоопарк - неможна,
в цирк неможна. В молодіжний клуб неможна. Зустрічатись з друзями неможна. Сумно.
Коронавіруса боюсь.


YEWHEN HOLUBENTSEV

Er ist am 30. Juni 1991 in Kiew geboren und wohnt in dieser Stadt bis jetzt. Er hat eine Schule und Berufsschule absolviert. Yewhen interessiert sich für Geschichte, Erinnerungspraktiken, Friedhöfe, die China, die Welt und Tiere. „Ich male viel, schaue mir Filme an und lese Bücher“.

Ausstellungen


2020
Liebe. Herz für Freunde, persönliche Ausstellung in der Wohnung, Kiew
( ), Ausstellung in der Wohnung, Kiew
Ich empfinde, Atelier КАТ18, Köln

2019
Der herabfallende Schatten des „Traums“ auf Giardini-Gärten, das nationale Pavillon der Ukraine auf der 58. Venedig Biennale
EDU CAMP, Pavlo-Tychyna-Museum, Kiew
Atelier Normalno, Galerie TheNakedRoom, Kiew
Im Schwimmbecken, in Kooperation mit Valeria Tarassenko, Kiew
Was ist wichtig, Museum der zeitgenössischen Kunst, Odessa

2018
Ausstellung in der Tasche von Oleksandr Jelzyn, Mukachevo-Kiew-Ushgorod
Was ist wichtig, Zentrum für künstlerische Initiativen Izolation, Kiew

Projekte

Das Projekt Karitative Karten für Urban Space 500, Kiew

Publikationen


2020
30 Hrywna (ukrainische Nationalwährung, Abk.: UAH – Anm. des Übersetzers), DIY Selbstverlag. Lwiw
Pfui Du Dort, DIY Selbstverlag, Lwiw

2019
Ohrenkuss, 2019
Der Katalog der Ausstellung „Was ist wichtig“

Residenzen

2020
Online-Residenz im Rahmen des Projekts „Inklusion in der Kultur“, das von Goethe-Institut Ukraine in Kooperation mit TOUCHDOWN21 angeregt wurde


Interview


Was malst du gern?
Denkmäler für berühmte Leute, Schauspieler, Soldaten. Denkmäler für kleine Kinder, sie waren mal auf der Erde zu Gast..
Ich male gern Natur – Himmel, kleine Wolken, große Wolken. Bäume, Blumen und Pflanzen.
Ich male auch Tiere, Fische und Schmetterlinge.
Ich male Bilder meiner Freunde, male Jesus, male Maria Magdalena, Nikolaus von Myra, heilige Überreste von Jesus, Skelett von Jesus.
Ich male gern in der Werkstatt mit Lera.

Warum gefällt dir das?
Mit gefallt es. Museen zu besuchen und zu malen. Zu den Ausstellungen zu gehen, zu fotografieren und dann zu malen. Auf der Datscha zu fotografieren und dann zu malen.

Gefällt dir die Residenz?
Ja. Sehr. Wir reden mit einander, schreiben Gedichte und malen. Wolodja Schwed hilft uns. Ich habe Freunde in Deutschland: Natalie Dedreux, Katja de Braganca, Anne Leichtfuß, Theresa, Camillo, Niko. Ich liebe alle und bin froh, sie kennenzulernen.

Wie hat Coronavirus dein Leben geändert?
Ich lebe auf der Datscha – gut.
Man darf nicht nach Deutschland fliegen, nach Moskau auch nicht. Zum Nowodewitschi-Friedhof darf man nicht, zum Zoo nicht und zum Zirkus nicht. Zum Jugendclub darf man nicht. Sich mit Freunden treffen darf man auch nicht. Es ist traurig.
Vor Coronavirus habe ich Angst.

АННА САПОН

Народилась 4 липня 1988 року в місті Києві. Навчалась в школі-інтернаті №16. Закінчила профтехучилище №12 та вечірню школу №27.
“Вишиваю бісером. Плету з дроту, Вяжу макраме. Робила картонні коробки. Загальні зошити. Працювала в шкільній столовій на станції метро Політехнічний Інститут. Зараз працюю в магазині Ашан офіційно. Займалась великим тенісом. Була на змаганнях
з бадмінтону в Китаї, Москві та Люксембурзі.
На змаганнях з футболу у Греції, з баскетболу
у Японії, з бігових лиж в Ірландії, з пінг понгу
у Америці, Лос-Анджелес, з плавання
в Арабських Еміратах”



Резиденції

2020
онлайн резиденція у рамках проєкту “Інклюзія у культурі” ініційованого Goethe-Institut Ukraine та TOUCHDOWN21


Публікації

Ohrenkuss, 2020

Інтерв’ю


— Що ти любиш малювати, чому саме це?
— Я люблю малювати картини
Різні. Квіти. Фрукти, овочі. Разні. Страви.
З країнами. Музичні. Картини. Малювати

— Чим саме подобається тобі резиденція з КАТ18?
— Подобається. Резиденция
Тому. Що,
Мені цікаво.
Завдання. Дають. Теми. Потім. Подумать и.
На Малювати картини

— Що ви запам’ятали із зустрічей на резиденції і могли б розповісти нам?
— На. Резиденції. Запам’ятала. Чот. Ми Писали. Вірш і малювали

— Що на резиденції тобі більше подобається більш за все?
— Мені. Подобається більше. Малювати картини. Навчитись. Малювати. На Полотні. І малювати графіку.

— Як коронавірус змінив ваше життя?
— Ніяк. Хочеться. Вийти на. Роботу. Ашан. Та. Ходити. На Заннятя. З. Малювання.
ANNA SAPON

Sie ist am 4. Juli 1988 in der Stadt Kiew geboren und hat die Internatsschule Nr. 12 und die Abendschule Nr. 27 besucht
„Ich mache Perlenstickereien, flechte aus Draht, beschäftige mich mit Knotenkunst. Ich habe auch Pappkartons und Schulhefte gemacht, war in einer Schulgaststätte an der U-Bahn-Station „Polytechnische Hochschule“ beschäftigt. Nun arbeite ich offiziell im Geschäft „Auchan“. Ich spielte auch Tennis. War zu den Wettkämpfen in der China, Moskau und Luxemburg. Auch beim Fußballturnier in Griechenland, beim Basketballwettkampf in Japan, zum Skilaufen in Irland, beim Tischtenniswettbewerb in den USA, Los Angeles und beim Schwimmturnier in den Vereinigten Emiraten“.





Residenzen

2020
Online-Residenz im Rahmen des Projekts „Inklusion in der Kultur“, das von Goethe-Institut Ukraine in Kooperation mit TOUCHDOWN21 in die Wege geleitet wurde.

Publikationen

Ohrenkuss, 2020

Interview


— Was malst du gern und warum malst du eben das?
— Ich male Bilder gern.
Verschiedene. Blumen. Obst und Gemüse. Diverse. Speisen. Mit Ländern. Musikalische. Bilder. Malen

— Was gefällt dir konkret an der Residenz mit КАТ18?
— Gefällt. Die Residenz.
Weil…,
es mir interessant ist.
Aufgaben. Stellt man. Themen. Dann. Nachdenken und Bilder malen.

— Was ist dir von den Treffen in der Residenz in Erinnerung geblieben und was kannst du darüber erzählen?
— Auf der Residenz. Ich habe mir gemerkt. Tschot. Wir schrieben Gedicht und malten

— Was gefällt dir an der Residenz am besten?
— Mir. Gefällt am besten. Bilder malen. Lernen. Malen. Auf der Leinwand. Und Grafik malen.

— Wie hat Coronavirus dein Leben verändert?
— In keiner Weise. Ich möchte zum Auchan zur Arbeit gehen. Und. Zum Unterricht gehen. 3. Malen.

ВАЛЕНТИН РАДЧЕНКО

Народився 30 вересня 1989 року у Києві.
Живе в Києві та селі Малютянка на Київщині. Закінчив школу-інтернат 2. Та ПТУ технологій
и дизайну виробів зі шкіри. Колекціонує, зокрема ручки від холодильників.
У ательєнормально працює над персональним проєктом, у якому він повторює своїм тілом позиції та форми скульптур, творів мистецтва
та дерев.


Виставки

2019

В басейні, Київ (?)
Ательє Нормально, TheNakedRoom, Київ
EDU CAMP, Музей Павла Тичини, Київ
Що важливо, спільно з Галиною Радченко, персональна домашня виставка, Київ


Проекти

Проект благодійних листівок для Urban Space 500, Київ

Резиденції

2020
онлайн резиденція у рамках проєкту “Інклюзія у культурі” ініційованого Goethe-Institut Ukraine та TOUCHDOWN21


Публікації

Ohrenkuss, 2019
Ohrenkuss, 2020

Інтерв’ю


— Що ти любиш малювати і чому?
— Двери я люблю

— Чи подобається тобі резиденція?
— Да, это я люблю

— Що ви запам’ятали із зустрічей?
— Друзів

— Що тобі більше подобається від резиденції?
— Все пить

— Як коронавірус змінив ваше життя?
— Ну так, ось це воно (жалкує, що доводиться зустрічатись онлайн).
VALENTYN RADCHENKO

Valentyn ist am 30. September 1989 in Kiew geboren. Wohnt in Kiew und im Dorf Maljutynka, Verwaltungsgebiet Kiew. Er hat die Internatsschule Nr. 2 und die Berufsschule für Technologien und Gestaltung der Lederprodukte absolviert. Er sammelt u.a. Kühlschrankgriffe.
Im Atelier Normalno wirkt er an einem persönlichen Projekt mit, bei dem er mit dem eigenen Körper Positionen und Formen der Skulpturen, Kunstwerke und Bäume nachmacht.


Ausstellungen

2019

Im Schwimmbecken, Kiew
Atelier Normalno, TheNakedRoom, Kiew
EDU CAMP, Pavlo-Tychyna-Museum, Kiew
Was ist wichtig, in Kooperation mit Halyna Radchenko, persönliche Hausausstellung


Projekte

Das Projekt Karitative Karten für Urban Space 500, Kiew

Residenzen

2020
Online-Residenz im Rahmen des Projekts „Inklusion in der Kultur“, das von Goethe-Institut Ukraine in Kooperation mit TOUCHDOWN21 initiiert wurde

Publikationen

Ohrenkuss, 2019
Ohrenkuss, 2020

Interview


— Was malst du gern und warum?
— Türen liebe ich

— Gefällt dir die Residenz?
— Ja, das liebe ich.

— Was hat du dir bei Treffen gemerkt?
Freunde

— Was gefällt dir an der Residenz mehr?
— Alles fünf („fünf“ ist die beste Schulnote in der Ukraine – Anm. des Übersetzers)

— Wie hat Coronavirus dein Leben verändert?
— Na ja, so ist es halt (bedauert, das man sich online treffen muss)

АННА РОССА

Інтерв’ю


— Що ти любиш малювати і чому?
— Я ще малюю залюбки звіринець у Кьольні. Жирафу, звірів, жирафу. Там я можу знімати фільми на смартфон. Бо я люблю малювати тварин. Це – зоопарк. Замальовую багатьох звірів. Он свині. Свині, власне кажучи, дуже гарні й елегантні тварини. Свині лише на полі фермерське господарство. Мені не подобається, що їх ріжуть. Це - свинство.
Мені подобається Дітер Болен, бо я вважаю музику гурту Modern Talking гарною.
Мені подобається Дітер Болен, бо в нього чорна шкіряна куртка і біла сорочка. А ще в нього є мікрофон, і він ротом робить звуки ля-ля-ля.

— А чи подобається тобі резиденція?
— Дуже, дуже подобається! Я вважаю цей проект дуже й дуже хорошим! І радію, бо завжди беру з собою посмішку.

— А що тобі запам’яталося із зустрічей?
— Зустрічі. Зустрічі люди були дуже ввічливі. Вони кажуть тобі: можеш малювати дуже й дуже добре. Й малюють дуже добрі люди.
І це – я!

— Що тобі сподобалося в зустрічах?
— Зустрічі роблять можливим, щоб я була дуже красивою. А ще ми малюємо дуже гарні речі на столі. Малюємо дідуся й бабусю. На небі.

— Як змінилося твоє життя через коронавірус?
( Анна Росса не хоче нічого чути про це. Їй не дає спокою думка про те, що вона не може більше поїхати у відпустку зі своїм приятелем.)


ANNA ROSSA

Interview


— Welche Motive malst du gerne und warum?
— Dann male ich gerne Kölner Zoo. Giraffe, Tiere, Giraffe. Da kann ich Fotos machen Filme von iphone. Weil Tiere male ich gerne. Das ist Zoo. Viele Tiere anmale. Da ist Schweine. Schweine sind eigentlich sehr schöne elegante Tiere. Schweine sind nur Freiland Bauernhof. Und ich mag das nicht Schweine geschlachtet wird. Das ist Schweinerei.
Dieter Bohlen mag ich gerne, weil Modern Talking die Musik ich schön finde.
Dieter Bohlen mag ich gerne, weil der schwarze Lederjacke mit weißer Bluse. Und dann hat er Mikrofon und macht mit dem Mund Lalalala.


— Wie magst du die Residenz?
— Mir gefällt sehr, sehr gut! Das Projekt finde ich sehr, sehr schön! und ich freue mich
weil ich immer lachen bringe.

— An was erinnerst du dich von den Treffen?
— Treffen. Die Treffen waren die Leute sehr sehr höflich. Und die sagen einem sehr sehr gut malen kann. Und sehr gute Menschen malt. Und das bin ich!

— Was mochtest du an den Treffen?
— Die Treffen machen mich sehr schön möglich. Und wir malen auch sehr schöne Sachen auf den Tisch. Oma und Opa gemalt. Auf dem Himmel ist.

— Wie hat das Corona-Virus dein Leben verändert?
( Anna Rossa möchte von dem Thema nichts mehr hören. Sie stört es, dass sie
nicht mehr mit ihrem Freund in den Urlaub fahren kann.)
НІКО РАНДЕЛ

Інтерв’ю


Мене звати Ніко Рандел. Мені 33 роки. Я працюю тут, в ательє KAT18 художником. Я працюю тут вже 10 років.

— Що ти любиш малювати і чому?
— Я люблю малювати левів, з гривами, а в цілому я працюю також над проектом із зйомок фільму, на майбутнє, а саме ландшафтів, які виглядають як серія картинок для відео, а також моделей із пап’є-маше для фільму про чоловіка-лева.

— А чи подобається тобі резиденція?
— Проект з Києвом дуже цікавий, хороший захід. Ми займалися художніми роботами через Zoom
і в Інтернеті. І завдання були цікавими.


— А що тобі запам’яталося із зустрічей?
— Я пригадую, як ми якось писали вірш через Інтернет. І туди я вставив у риму речення про овець. А ще ми одного разу отримали завдання з малювання. Ми мали намалювати щось із віршів, і ось там було речення про собаку. От я й намалював собаку як хотдог із хвостом і чотирма лапами.

— Що тобі сподобалося в зустрічах?
— Я б сказав: наш креативний обмін в Інтернеті
в Zoom. І що нам давали завдання, які ми оформляли художньо й виконували. А в цілому я б сказав, що інколи завдання були цікавими,
а інколи - ні.

— Як змінилося твоє життя через коронавірус?
— Я б сказав так: коронавірус все ще серед нас,
і він тримає мене за зачиненими дверима. Я б не назвав це ізоляцією. Заходи з коронавірусом необхідні. Він для мене ще та штучка. Через коронавірус я не можу працювати в KAT18. Доводиться робити це в домашньому офісі.
А тепер лише між нами: цей корона вірус мені по фігу! Навіть якщо такі слова власне й не кажуть. Цілком між нами, любі глядачі: я б волів проспати 100 років і прокинутися лише тоді, коли коронавірусу більше з нами не буде.




NICO RANDEL

Interview


Ich heiße Nico Randel. Ich bin 33 Jahre alt. Ich arbeite hier in KAT18 als Künstler. Ich arbeite hier seit 10 Jahren.

— Welche Motive malst du gerne und warum?
— Ich male gerne männliche Löwen, mit Mähnen und allgemein arbeite ich auch an einem Filmprojekt der in der Zukunft liegt und zwar Landschaftsbilder die wie ein Storyboard aussieht und Pappmachemodellen für den Menschen-Löwen Film.

— Wie magst du die Residenz?
— Das Projekt Kiew ist sehr interessant, gute Darbietung. Wir haben künstlerische
Arbeit zu machen mit Zoom aus dem Internet. Und die Aufgaben sind interessant.

— An was erinnerst du dich von den Treffen?
— Ich erinnere mich, dass wir mal ein Gedicht durch das Internet geschrieben habe. Da habe ich einen Satz mit Schafen gereimt. Das haben wir mal eine Aufgabe bekommen mit Zeichnen. Aus den Gedichten sollten wir was zeichnen und da war ein Satz mit Hund. Und da habe ich aus dem Hund ein Hot Dog mit Schwanz und vier Pfoten gezeichnet.

— Was mochtest du an den Treffen?
— Ich würde sagen: Unser kreativen Austausch im Internet in Zoom. Und das wir Aufgaben bekommen, die wir künstlerisch gestalten und umgesetzt haben. Und allgemein würde ich sagen, dass die Aufgaben mal interessanter wurden, mal nicht.

— Wie hat das Corona-Virus dein Leben verändert?
— Ich würde sagen: Dass das Corona Virus, das immer noch unter uns weilt, dass das mich einsperrt. Ich würde nicht sagen Einsperrung. Die Maßnahmen mit Corona sind nötig. Für mich ist das Corona Virus so eine Sache. Durch das Corona Virus kann ich nicht in KAT18 arbeiten. Da muss ich Home Office machen. Ganz unter uns: Dieses Corrona Virus geht mir am Arsch vorbei! Auch, wenn man diese Worte eigentlich nicht sagt. Ganz unter uns, liebe Zuschauer: Ich würde lieber 100 Jahre schlafen und erst wieder aufwachen, wenn das Corona Virus nicht mehr unter uns ist.
ОЛЕКСАНДР СТЕШЕНКО

Народився 21.01.1990 року у Києві, де
і проживає. Актор театру та кіно, сценарист, пародист та реквізитор. З 2001 року займається в народному театрі «Паростки» який діє при спілці матерів України «Сонячний промінь»
Багаторазовий учасник міжнародних та всеукраїнських театральних фестивалів.
Разом з театром виступав на гастролях
у Білорусі, Литві, Росії, Україні, Азербайджані, Польші.

Ролі у кіно: «Племя», «Полон», «Людина, котра мріяла», «Розтин покаже».
Вибрані спектаклі: «Вертеп», «Добрий Хортон», «Вишневий сад», «Вигнанці».
Пише сценарії російською та білоруською мовою. Співпрацює з ательєнормально з 2018 року.




Виставки

2018
Що важливо, центр мистецьких ініціатив Ізоляція, Київ

2019
Що важливо, Музей сучасного мистецтва міста Одеси, Одеса
Ательєнормально, галерея TheNakedRoom, Київ
Сьогодні ми будемо винаходити нації, з циклу «Жести ставлення», Музей
образотворчого мистецтва ім. Й.Буханчука, Кмитів
Епілог, з циклу «Жести ставлення» Музей образотворчого мистецтва ім. Й.Буханчука, Кмитів
Screening and discussions, показ фільму «На память о потерянной любви», закинутий кінотеатр «Ужгород», Ужгород

2020
30 гривень, участь у DIY самвидаві, Львів



Проекти


Проект Брюдершафт, віртуальний простір та простори міста Києва, Дніпра, Харкова
Це чудовий вибір! Це чудовий вибір! виставка в віртуальному музеї наївного мистецтва


Публікації


Випуск журналу Ohrenkuss присвячений карантину
Video and Film, онлайн-премьєра фільму Олександра Стешенка, програма Олексія Радинського, e-flux


Резиденції

2020
Oнлайн-резиденція Київ (atelienormalno) - Кельн (KAT18)
Linoleum Film Festival, онлайн показ відеороботи «Международные Двери В Европу»
OLEKSANDR STESCHENKO

Er ist am 21.01.1990 in Kiew geboren und wohnt in dieser Stadt bis heute. Theater- und Filmschauspieler, Drehbuchautor, Kabarettist und Requisiteur. Seit 2001 ist er im Volkstheater „Keime“ tätig, dass dem Mutterverband der Ukraine „Sonnenstrahl“ angegliedert ist.
Oleksandr hat mehrmals an internationalen und nationalen Theaterfestivals teilgenommen.
Zusammen mit dem Theater war auf Gastspielreisen in Belarus, Litauen, Russland, Polen und in der Ukraine.

Er wirkte als Schauspieler in folgenden Filmen mit: „Generation“, „Gefangenschaft“, „Ein Träumer“, «Die Obduktion bringt es an den Tag“.
Ausgewählte Theateraufführungen, an denen er mitgewirkt hat: „Krippenspiel“: „Der gute Horton“, „Kirschengarten“, „Vertriebene“.
Alexandr schreibt Drehbücher in Russisch und Belarussisch. Mit AtelierNormalno gibt es Kooperation seit 2018.

Ausstellungen


2018
Was ist wichtig, Art Space ISOLATION. Kiew

2019
Was ist wichtig, Museum der zeitgenössischen Kunst. Odessa
Atelier Normalno, Galerie TheNakedRoom. Kiew
Heute werden wir Nationen erfinden, aus der Folge „Gesten der Einstellung“, Buchantschuk-Museum für bildende Kunst. Kmytiw
Epilog aus der Folge „Gesten der Einstellung“, Buchantschuk-Museum für bildende Kunst. Kmytiw
Screening and discussions, Filmvorführung „Zum Andenken an die verlorene Liebe“, vernachlässigtes Filmtheater „Ushgorod“. Ushgorod

2020
30 UAH, Teilnahme an DIY Selbstverlag. Lwiw



Projekte


Projekt Bruderschaft, virtueller Raum und öffentliche Räume der Städte Kiew, Dnipro und Charkiw
Es ist eine großartige Wahl! Es ist eine großartige Wahl! Ausstellung im virtuellen Museum für naive Kunst

Veröffentlichungen


Sonderheft des Magazins Ohrenkuss zum Thema Lock down
Video und Film, Online-Premiere des Films von Oleksandr Steschenko im Programm von Olexi Radynsky, e-flux


Residenzen und Festivals


2020
Online-Residenz Kiew (AtelieNormalno) - Köln (Kunsthaus KAT18
Linoleum Film Festival, Online-Vorführung einer Videoproduktion „Internationale Tür nach Europa“


Можливо, група подорожуючих з України цього травневого дня прибула б до аеропорту Кьольн-Бонн. І там би її зустріли теплими обіймами співробітники редакції журналу Ohrenkuss та Інституту досліджень синдрому Дауна TOUCHDOWN21 . Потім всі разом
у великогабаритному таксі ми поїхали б до редакції журналу Ohrenkuss. Там на нас чекав би радісний прийом з квітами й шампанським,
а також новими обіймами. Або ж мандрівники
з України поїхали б прямо до ательє KAT18, де їх почастували б кавою, а Пауль Шпітцек поставив би для приємного музичного фону кілька платівок. Після того всім запропонували б келих шампанського й ми спільно пройшлися б по художньому ательє. А Наталі Дедрьо у своєму блозі написала: «Чого мені бркує, так це щоб українці приїхали до Німеччини, аби отримати змогу спільно з нами попрацювати в редакції журналу Ohrenkuss». Проте карантин вніс свої корективи, а тому вона продовжує: «Втім, ми все ж здійснили подорож до Києва в режимі он лайн, і я ще раз візьму участь у ній, і все у нас буде добре. А ще я радію, що ми побачимося
з нашими колегами в он-лайн(1).»

Ініціатором багатьох культурних проектів під назвою «Інклюзія в культурі» є Ґете-Інститут в Україні. Кілька років тому відбулася інформаційна поїздка до Німеччини. Представники й представниці українських неурядових організацій (НУО), художники й художниці, а також працівники культури ознайомилися з інклюзивними проектами в галузі мистецтва й культури, що існують у Німеччині. Група українських гостей познайомилася також і з авторами та авторками, співробітниками й співробітницями редакції журналу Ohrenkuss-Redaktion. Відтоді між Ґете-Інститутом , журналом Ohrenkuss та інститутом Touchdown21 зав’язалася жвава творча співпраця. Це – дружба, завдяки якій з’явилося багато ідей щодо реалізації майбутніх проектів. Беате Кьолер, директорка Ґете-Інституту в Україні, відкрила поїздку словами: «Я дуже рада бачити декого із добре знайомих мені колег». А ще – стисло сформулювала головну ідею проекту, котра полягає в тому, щоб надати зримості тим людям, художній потенціал і твори яких досі не привертала особливої уваги. «Йдеться про художню творчість та внесок у культуру рівноправних партнерів».» Референтка проектів «Східне партнерство» Катаріна Ґьоріґ охоче приєднується до її слів та висловлює подяку Анне Ляйхтфус та Катя де Браґанца, що представляють інститут з досліджень синдрому Дауна Touchdown21 і журнал Ohrenkuss, за реалізацію подорожі у віртуальному просторі. «Взагалі то планувалася поїздка до Німеччини у складі десяти осіб. Але нині ми стали учасниками цифрової подорожі у всесвітній мережі. Її перевага полягає в тому, що відтепер в дорогу вирушає не 10 осіб, а згідно з поданими заявками їх буде понад 30.“

Особливо щиру й теплу подяку висловлюємо перекладачеві Володимиру Шведу за чудовий переклад і підтримку в усному спілкуванні впродовж усієї подорожі.

Спочатку учасники віртуальної подорожі побували в гостях в Інституті досліджень синдрому Дауна TOUCHDOWN21(2) в Бонні. Інститут заснований у 2015 році й займається пошуком відповідей на багато питань про синдром Дауна, які досі не дав ніхто. TOUCHDOWN21 – це перший інститут у світі, який займається виключно синдромом Дауна.

Насправді проекти інституту TOUCHDOWN21 та журналу Ohrenkuss адресовані лише людям із синдромом Дауна. Вони носять радше не інклюзивний, а «ексклюзивний» характер.

«А як виглядає наукова співпраця з людьми із синдромом Дауна?»
Анне Ляйхтфус: «Ми залюбки працюємо з фахівцями. Це – спеціалісти з різних галузей науки, часто - вчені, що опрацьовують й вивчають різні аспекти феномену синдрому Дауна. Вони часто звертаються до нас, бо у нас працює чимало дорослих людей із синдромом Дауна. Це можуть бути абсолютно різні тематичні напрямки. Наприклад, історична тематика, здорові зуби, або вживання пасивної форми дієслів у граматиці людьми із синдромом Дауна.»
Катя де Браґанца: «Маю приклад, який мене дуже вразив. Якось спеціалістка з історії написала свою підсумкову роботу разом із нашою командою. До того моменту, тобто 2017 року, наука вважала, що люди з синдромом Дауна не здатні працювати з матеріалом по історії. Проте представниця історичної науки довела: «Люди з синдромом Дауна цілком здатні навчатися історії».

З більш детальною інформацією про роботу інституту TOUCHDOWN21 можна ознайомитися на сайті: www.touchdown21.de

(1)https://www.nataliededreux.de/blog/
(2)https://touchdown21.info/de/startseite/index.html


Vielleicht wäre die Reisegruppe an diesem Tag im Mai am Flughafen Köln/Bonn angekommen. Sie wären dort von Vertreterinnen der Ohrenkuss-Redaktion und TOUCHDOWN21 empfangen und zur Begrüßung in den Arm genommen worden. Es wären alle zusammen, in Großraumtaxis, in die Ohrenkuss-Redaktion gefahren. Dort hätte es einen fröhlichen Empfang gegeben, mit Sekt und Blumen auf dem Tisch und weiteren Umarmungen. Oder, die Reisegruppe wäre direkt ins KAT18 gefahren. Hätte dort einen Kaffee getrunken, während Paul Spietzek im Hintergrund Schalplatten aufgelegt hätte. Der Sekt wäre dann angeboten worden, während alle gemeinsam das Atelier besichtigen. Und Natalie Dedreux hätte nicht auf ihrem Blog geschrieben „Und was mir auch fehlt, ist dass die Ukrainer nach Deutschland kommen, damit wir zusammen in Bonn in der Ohrenkuss Redaktion arbeiten können.“ Durch den Lockdown kam alles anders, und sie schreibt weiter: „Aber wir haben eine Kiew Reise online gemacht und das werde ich noch mal machen und das läuft auch gut. Und ich bin auch froh, dass wir die Kollegen online(1) sehen.“

Das Goethe-Institut Ukraine ist Initiator mehrerer Kulturprojekte unter der Überschrift „Inklusion in der Kultur“. Vor einigen Jahren fand eine Besucherreise nach Deutschland statt. Vertreter*innen ukrainischer NGOs, Künstler*innen und Kulturschaffende haben inklusive Kunst-und Kulturprojekte in Deutschland besucht. Die Reisegruppe hat auch Autor*innen und Mitarbeiter*innen der Ohrenkuss-Redaktion kennengelernt. Heute pflegen das Goethe-Institut und Ohrenkuss/Touchdown21 eine lebendige, kreative Kooperation. Eine Freundschaft mit zahlreichen Ideen für zukünftige Projekte. Beate Köhler, Leiterin des Goethe-Institut Ukraine eröffnet die Reise. „Ich freue mich sehr, hier einige gute Freunde und Freundinnen zu sehen“. Beate Köhler fasst zusammen, dass es die zentrale Idee des Projekts ist, Sichtbarkeit zu schaffen für Menschen, deren künstlerisches Potential und Schaffen bisher wenig Beachtung findet. „Es geht uns um die künstlerische Arbeit und um den kulturellen Beitrag auf Augenhöhe.“ Katarina Görig, Referentin für östliche Partnerschaft, schließt sich begeistert an und bedankt sich bei Anne Leichtfuß und Katja de Bragança von Touchdown21/Ohrenkuss für die Umsetzung der Reise im virtuellen Raum. „Eigentlich war geplant, dass wir mit zehn Personen nach Deutschland reisen. Jetzt befinden wir uns auf einer digitalen Netzwerkreise. Der Vorteil ist, dass wir jetzt nicht nur mit zehn Menschen reisen, sondern das wir mehr als 30 Anmeldungen vorliegen haben.“

Ein besonders herzliches und warmes Dankeschön gilt dem Dolmetscher Wolodymyr Schwed für die großartige Übersetzung und Begleitung während der gesamten Reise.

Die erste Besichtigung der virtuellen Reise findet im Forschungsinstitut TOUCHDOWN21(2) in Bonn statt. Das Institut wurde 2015 gegründet und ist aus dem Gedanken heraus entstanden, dass viele Fragen zum Thema Down-Syndrom noch unbeantwortet sind. TOUCHDOWN21 ist das erste Institut weltweit, welches sich ausschließlich mit dem Down-Syndrom befasst.

Tatsächlich ist es so, dass das Projekt TOUCHDOWN21 und Ohrenkuss Projekte sind, wo nur Menschen mit Down-Syndrom dabei sind. Das ist nicht inklusiv, das ist exklusiv.

„Wie arbeiten Sie mit Menschen mit Down-Syndrom wissenschaftlich zusammen?“

Anne Leichtfuß: „Wir arbeiten sehr gern mit Fachleuten zusammen. Das sind Fachleute aus den unterschiedlichen wissenschaftlichen Bereichen. Oft ist es so, dass diese Wissenschaftler und Wissenschaftlerinnen Teilbereiche des Down-Syndrom bearbeiten oder erforschen. Oft wenden sie sich an uns, weil viele erwachsene Menschen mit Down-Syndrom bei uns mitarbeiten. Es können völlig unterschiedliche Themenbereiche sein. Zum Beispiel historische Themen, die Zahngesundheit oder der Passiv-Gebrauch in der Grammatik von Menschen mit Down-Syndrom.“

Antwort Katja de Braganca: „Ich habe noch ein Beispiel, dass mich sehr beeindruckt hat. Eine Historikerin hat ihre Abschlussarbeit mit unserem Team zusammen geschrieben. Die Wissenschaft war bis dahin, 2017, der Meinung, dass Menschen mit Down-Syndrom nicht historisch arbeiten können. Die Wissenschaftlerin konnte nachweisen: „Menschen mit Down-Syndrom können sehr wohl historisch lernen.“

Weiterführenden Informationen über die Arbeit des Institut TOUCHDOWN21 sind auf der Homepage zu finden: www.touchdown21.de





(1)https://www.nataliededreux.de/blog/
(2)https://touchdown21.info/de/startseite/index.html
Yevhen Holubentsev, Fireworks, A4
Заснування журналу про культуру

«Яким сприймають люди із синдромом Дауна світ, і як світ сприймає людей із синдромом Дауна?» Ця антитеза у 1998 році дала поштовх до появи на факультеті історії медицини науково-дослідного проекту під керівництвом професора Боннського університету Шотта. «Професор Шотт цікавився цією темою й прагнув до критичного аналізу існуючих наукових точок зору», зазначає Катя де Браґанца у статті про історію створення журналу. На той час вона працювала біологом на факультеті генетики людини. Журнал Ohrenkuss став частиною проекту й залишається нею й досі.

«У 80-і – 90-і роки широко побутувала думка, що люди із синдромом Дауна не вміють ні читати, ні писати», згадує Катя де Браґанца. Саме тоді вона й запитала себе: «А чому так думають? Чому вважається, що люди із синдромом Дауна не вміють читати і писати? Чому всі сприймають це як факт?» Вона швидко зрозуміла, що багато з них у досить цікавий спосіб виражають себе у текстах. Багато з них пише тексти доволі своєрідною поетичною мовою. «До речі, автори й авторки не пишуть свої тексти легкою мовою, це часто просто помилкове уявлення», вважає Катя де Браганца.

Редакція журналу Ohrenkuss дотримується у своїй роботі чітких принципів. Ohrenkuss пропонує читачеві лише тексти, написані людьми із синдромом Дауна. Графічне оформлення та виготовлення фотографій здійснюються професійними спеціалістами в галузі графіки й фотомистецтва. Кожне видання має свого фотографа й присвячене виключно одній темі. Фотографи зосереджують свою увагу на людях із синдромом Дауна. Автори текстів дають можливість заглянути у їхній внутрішній світ та сприйняття дійсності. Показовими темами є кохання, робота, музика, мода або ж суперсила. Теми під час редакційних засідань виносяться на обговорення авторів та авторок й відбираються ними ж. Є ціла низка спеціальних видань, присвячених темам батьків, матерів, дітей, а також братів і сестер. Катя де Браґанца напів-жартома додає,що самим мамам не дозволяють писати, бо побоюються, що їхні тексти можуть виявитися надто довгими. Існують і дві заборонені теми. Авторам/авторкам не дозволяється писати про школу. Видання про синдром Дауна та вади у розвитку теж не викликали інтересу, адже є теми набагато цікавіші.

МИСТЕЦЬКИЙ ДІМ KAT18(3), розташований у Кьольні, складається з ательє, галереї та кав’ярні -бару. KAT18 було відкрито в 2014 році як Мистецький дім. KAT18 поставив перед собою мету сприяти покращенню умов життя художників/художниць.

Ласкаво просимо до ательє KAT18

Юта Пьостґес, художня директорка ательє KAT18, вітає віртуальну групу гостей з України біля входу в будинок. «Пауль, ти там?», з цими словами Юта Пьостґес входить до будинку й разом із 30 учасниками віртуальної подорожі прямує до кав’ярні. Пауль Шпітцек стоїть біля кавового автомата й готує запашний напій.

Юта Пьостґес не шкодує часу, щоб дати якомога повніше уявлення мандрівникам з України про KAT18 та історію його заснування. Проект було розпочато у 1993 році громадськими неприбутковими майстернями міста Кьольн. KAT18 став міні-проектом цих майстерень, максимально орієнтованим на інклюзивний підхід у роботі. Тому кафе відкрилося прямо в центрі міста, де існують оптимальні можливості для налагодження контактів. Це відповідає прагненню до максимального рівня інклюзії. При цьому KAT18 постійно надає особливого значення тому, щоб художні роботи відповідали й певним якісним естетичним вимогам.

«У скількох містах є ще подібні кав’ярні?»
Юта Пьостґес: «Таке поєднання мистецтва й кулінарії є унікальним».

«Як часто міняються картини або малюнки?“
Юта Пьостґес: «У нас є програми на рік, якими передбачено чотири виставки щороку. Наразі ми спільно з проектом TOUCHDOWN21 демонструємо виставку «Привітай мене».

Уші Бетц розповідає про мистецтвознавчу виставку, присвячену Ернсту Людвіґу Кірхнеру, яка відбулася в Боннському художньому й виставковому центрі у 2018 році. Ернст Людвіґ Кірхнер народився у 1880 році, вивчав архітектуру й був художником, скульптором і графіком. У віці 58 років він покінчив життя самогубством. Анна Ліза Плеттенберґ зачитує картку до картини «Лісове озеро в Богемії». Картина була написана в Богемії, місцевості, яку Кірхнер називав «земним раєм».

«Тут можна бачити густий ліс, а також став. Поміж лугами тече річка. Є й шлях, яким можна йти. Але в лісі є ще щось. Це – пара молодих людей. Біля ставу. Вони хочуть скупатися в ньому. А ще – влаштувати пікнік. Вони страшенно закохані. І одні в лісі. А тому можуть далі йти навіть голими. Картина називається «Лісове озеро в Богемії». Вона написана у 1911 році. Луг – яскраво зелений. Дорога – лілова й рожева. Стовбури дерев дуже холодні. Вони ламаються, коли стає холодно. Ставок теж дуже холодний, якщо вскочити в нього. Стовбури дерев яскраво зелені».

Анна Ліза Плеттенберґ каже,що вона дуже ретельно вивчала кольори на картині. Кірхнер вважав, що бути голим в дикій природі, гарно. Для того часу це було щось нове. Він хотів показати, що не бажає дотримуватися правил суспільства.

(3)https://www.kunsthauskat18.de

Die Gründung des Kulturmagazins

„Wie erleben Menschen mit Down-Syndrom die Welt und wie sieht die Welt Menschen mit Down-Syndrom?“ Dieser Gegenüberstellung folgte 1998 ein Forschungsprojekt am Medizinhistorischen Institut unter der Leitung von Prof. Schott an der Universität Bonn. „Prof. Schott war interessiert an dem Thema und wollte Lehrmeinungen hinterfragen“, führt Katja de Bragança in die Entstehungsgeschichte des Magazins ein. Sie hatte bis zu der Zeit als Biologin am Institut für Humangenetik gearbeitet. Das Magazin Ohrenkuss war ein Teil des Projekts und besteht noch heute.
„In den 80er und 90er Jahren war das Denken noch weit verbreitet, dass Menschen mit Down-Syndrom nicht lesen und schreiben lernen könnten“ berichtet Katja de Bragança. Sie fragte sich damals „Warum aber denkt man so? Warum denkt man, dass Menschen mit Down-Syndrom nicht schreiben und lesen könnten? Warum denkt man, dass dies ein Fakt ist?“. Schnell war Katja de Bragança klar, dass viele eine sehr interessante Art haben, sich über Texte auszudrücken. Viele schreiben Texte in einer sehr eigenen, poetischen Sprache. „Die Autor*innen schreiben übrigens nicht in Leichte Sprache, das ist oft ein Missverständnis“, so Katja de Bragança.

Die Ohrenkuss-Redaktion arbeitet mit klaren Grundsätzen. Ohrenkuss präsentiert ausschließlich Texte, die von Menschen mit Down-Syndrom verfasst werden. Das Layout und die Fotos werden von professionell Schaffenden aus den Bereichen Grafik und Fotografie gemacht. Jede Ausgabe hat nur einen Fotograf*in und ist ausschließlich einem bestimmten Thema gewidmet. Die Fotograf*in blickt auf den Menschen mit Down-Syndrom. Die schreibende Person erlaubt einen Einblick in seine Perspektive auf die Welt. Beispielhafte Themen sind Liebe, Arbeit, Musik, Mode oder Superkräfte. Die Themen werden in einer Redaktionssitzung von den Autor*innen zur Diskussion gestellt und ausgewählt. Es gibt auch eine besondere Reihe mit Ausgaben zum den Themen Väter, Mütter, Baby und Geschwister. Mit einem Augenzwinkern fügt Katja de Bragança hinzu, dass Mütter nicht selber schreiben durften, aus Angst, ihre Texte könnten zu lang werden. Es gäbe auch zwei Tabuthemen. Über das Thema Schule wollten die Autor*innen nicht schreiben. Eine Ausgabe zum Thema Down-Syndrom und Behinderung war ebenfalls nicht von Interesse: da gebe es spannendere Themen.

***

Das in Köln ansässige KUNSTHAUS KAT18(3)
besteht aus einem Atelier, einer Galerie und einer Kaffeebar. Das KAT18 wurde 2014 als Kunsthaus eröffnet. Ein Ziel des KAT18 ist, einen Beitrag zur Verbesserung der Lebensbedingungen der Künstler*innen zu leisten.

Willkommen im KAT18

Jutta Pöstges, Künstlerische Leitung des KAT18, begrüßt die virtuelle Reisegruppe am Eingangsbereich des Hauses. „Paul, bist du da?“, Jutta Pöstges betritt das Haus und geht zusammen mit den 30 Teilnehmenden der virtuellen Reisegruppe in das Café. Paul Spitzeck steht an der Maschine und bereitet einen Kaffee zu.

Jutta Pöstges nimmt sich viel Zeit um den Reisenden einen Einblick in das KAT18 und seine Gründungsgeschichte zu ermöglichen. Angefangen habe das Projekt 1993 in den gemeinnützigen Werkstätten Köln. Das KAT18 ist das kleinste Projekt der Kölner Werkstätten und darauf ausgerichtet, möglichst inklusiv zu arbeiten. Daher wurde das Café inmitten der Stadt eröffnet; ein Café ist eine gute Möglichkeit in Kontakt zu treten. Es entspricht dem Wunsch nach größt möglicher Inklusion. Das KAT18 legt dabei stets großen Wert darauf, dass die künstlerischen Arbeiten einer gewissen ästhetischen Qualität entsprechen.

„In welchen Städten gibt es vergleichbare Cafés?“
Jutta Pöstges: „Die Kombination aus Kunst und Kulinarik ist einmalig.“

Wie oft werden Bilder oder Zeichnungen ausgewechselt?“
Jutta Pöstges: „Wir haben ein Jahresprogramm mit vier Ausstellungen pro Jahr. Aktuell zeigen wir die Ausstellung „Mich gratulieren“, zusammen mit dem Projekt TOUCHDOWN21.“

***
Tandem-Führung durch eine Kunstausstellung

In der Bundeskunsthalle Bonn im Jahr 2018 eine kunsthistorische Ausstellung zu Ernst Ludwig Kirchner stattfand. Ernst Ludwig Kirchner wurde 1880 geboren, hat Architektur studiert, war Maler, Bildhauer und Zeichner. Mit 58 Jahren nahm er sich das Leben. Anna Lisa Plettenberg liest ihre Karte zu dem Bild „Böhmischer Waldsee“ vor. Das Bild ist in Böhmen entstanden, eine Gegend, die Kirchner als „irdisches Paradies“ bezeichnete.
„Hier sieht man den Wald mit vielen Bäumen und auch den Teich. Zwischen den Wiesen fließt ein Fluß. Es gibt auch eine Weg zu gehen. Aber es gibt noch etwas im Wald. Ein junges Paar. Am Teich. Sie wollten in dem Teich schwimmen. Und einen Picknick machen. Sie sind verknallt. Sie sind alleine im Wald. Sie können auch nackt weiter gehen. Das Bild heißt Böhmischer Waldsee. Es ist von 1911. Die Wiese ist saftig grün. Der Weg ist lila und pink. Die Baumstämme sind sehr kalt. Sie knicken ab, wenn es kalt ist. Der Teich ist sehr kalt wenn man reinspringt. Die Baumstämme sind saftig grün.“ Anna Lisa Plettenberg erzählt, dass sie sich intensiv mit den Farben beschäftigt hat. Kirchner fand es schön, in der freien Natur nackt zu sein. Das war zu der Zeit etwas neues. Er wollte zeigen, dass er sich nicht an gesellschaftlichen Regeln halten möchte.







(3)https://www.kunsthauskat18.de
***
На п’ятий день своєї подорожі українські гості вирушають на екскурсію до Мистецького дому Фундації Gold-Kraemer(4). Мелані Шмітт, директорка(5) Мистецького дому разом із співробітницею сектору мистецтва й культури Марен Вальтер розповідають їм про нинішню ситуацію та перспективи на майбутнє. Мелані Шмітт – мистецтвознавиця й викладачка мистецтва. Художниця Андреа Вольф та художник Еліас фон Мартіаль знайомлять відвідувачів з роботою мистецького дому крізь призму бачення художників/художниць.

Неприбуткова приватна Фундація Gold-Kraemer розташована в містечку Фрехен поблизу Кьольна. Вона була заснована подружжям, яке мало велику мережу ювелірних магазинів у Німеччині. Увесь свій спадок засновники заповіли Фундації . Багато проектів, що отримали фінансову підтримку, пов’язані зі спортом як засобом сприяння інклюзії. Інші проекти дають можливість займатися терапевтичною верховою їздою й іпотерапією, дзюдо, а також створювати футбольні команди. Напрямки діяльності Фундації поширюються й на розробку концепцій облаштування житла, а також сфери мистецтва і культури.

Мистецький дім

«З появою мистецького дому», зазначає Мелані Шмітт, «виникло ательє, в якому люди з вадами у розвитку можуть знайти простір для розвитку свого творчого потенціалу незалежно від віку і виду порушень». Художникам/художницям від 17 до 60 років. Мистецький дім має на балансі загальну площу у 600 кв. м. Він розташований у новому унікальному житловому кварталі міста Фрехен поблизу Кьольна. Відкриття Мистецького дому заплановане на літо 2020 року. Характерна особливість цього ательє полягає в тому, що воно покликане дати можливість художникам/художницям займатися своєю справою професійно, тобто не є однією із форм організації дозвілля.

Мистецький дім сприяє концептуальній реалізації таких проектів «шляхом професійної підготовки художників/художниць, котрі через агентство отримують доступ до ринку творів мистецтва й культури», вважає Мелані Шмітт. Потім вона додає, що Мистецький дім займається трьома головними напрямками, і в цьому плані є унікальним для Німеччини:

  1. Ательє й виробництво творів мистецтва
  2. Програми навчання
  3. Агентство
Ательє як художня майстерня є місцем, в якому художники/художниці створюють свої роботи. Програма навчання здійснюється художніми асистентами асистентками , що працюють в центрі. Агентство займається посередництво з метою розміщення творів центру в музеях та їхнього показу на виставках, а також популяризації на ринку творів культури й мистецтва.
«Чи купують державні музеї твори інклюзивного мистецтва?»
Мелані Шмітт: «Позаяк у Німеччині вже є кілька ательє для людей з вадами розвитку, існує і відповідний ринок. Наше завдання полягає у сприянні популяризації таких творів назовні. Звісно ж упереджене ставлення існує й на загальному ринку творів мистецтва».

«Чи є різниця між художниками/художницями й тими, хто допомагає опановувати методи й прийоми роботи? Чи працюють художники/художниці одночасно й асистентами/асистентками?»
Мелані Шмітт: «Мова не йде про створення спільних робіт. Співробітник/співробітниця, так би мовити, перебувають на службі у художника».

Віртуальна група відвідувачів з України цього дня в гостях у виставки «Привітай мене». Ця віртуальна екскурсія здійснюється почергово у формі презентації перформансу «Touchdown21 mini» та виставки в ательє KAT18. Експонати «Touchdown21 mini» настільки малі, що можуть вміститися в шухляді столу або ляльковому будинку. В той час як Катя де Браґанца веде гостей виставкою, Юта Пьостґес демонструє відповідні експонати в Кьольні, в ательє KAT18.
Виставки з подібною тематикою вже пройшли у Боннському художньому й виставковому центрі, Бременській «культурній амбулаторії» (проект однієї з клінік Бремена, в рамках якого на території клініки розташований музей, місце для проведення масових заходів та паркова галерея з виставками на тему медицини й мистецтва – прим. перекладача), Центрі Пауля Клее в Берні, а також у Києві й Одесі.

(4) https://www.gold-kraemer-stiftung.de
(5) https://www.gold-kraemer-stiftung.de/angebote/kunst-kultur/kunsthaus.html
***
Die Exkursion führt die Reisenden am fünften Tag zum Kunsthaus der Gold-Kraemer-Stiftung(4). Melanie Schmitt ist Leiterin des Kunsthauses(5) und führt gemeinsam mit der Referentin für Kunst und Kultur, Maren Walter, durch in die junge Geschichte und die Visionen des Kunsthauses ein. Melanie Schmitt ist Kunsthistorikerin und Kunstpädagogin. Die Künstler*innen Andrea Wolf und Elias von Martial ermöglichen den Reisenden einen Einblick aus der Perspektive der Künstler*innen in die Arbeit des Kunsthauses.

Die gemeinnützige und private Gold-Kraemer-Stiftung sitzt in Frechen bei Köln. Sie wurde von einem Ehepaar gegründet, das zahlreiche Juwelier-Geschäfte in Deutschland besaß. Das gesamte Erbe der Stifter ist in die Stiftung geflossen. Viele geförderten Projekte befinden sich im Bereich Sport und haben zum Ziel, die Inklusion zu fördern. Weitere Projekte ermöglichen Reit-und Pferdetherapie, Judo oder auch Fußballgruppen. Wohnkonzepte sind ebenfalls ein Bereich der Stiftung. Ebenso wie der Bereich Kunst und Kultur.

Kunsthaus

„Mit dem Kunsthaus“, so erklärt Melanie Schmitt, „entsteht ein Atelier, in dem Menschen mit Behinderung unabhängig von ihrem Alter und ohne Unterscheidungen bezüglich der Behinderungen, einen Raum zur Entwicklung ihrer künstlerischen Potentiale vorfinden können“. Die Künstler*innen sind zwischen 17 und über 60 Jahre alt. Das Kunsthaus wird eine Gesamtfläche von 600 qm vorhalten. Der Standort befindet sich in einem neuen, inklusiven Wohnquartier in Frechen bei Köln. Die Eröffnung des Kunsthauses ist für Sommer 2020 geplant. Ein wesentliches Merkmal des Kunsthauses ist, dass den Künstler*innen die Möglichkeit gegeben werden soll, Kunst als Beruf auszuüben, nicht im Sinne einer Freizeitbeschäftigung.

Konzeptionell ermögliche das Kunsthaus inklusive Prozesse, „indem die Künstler*innen professionell ausgebildet werden und sie über die Agentur Zugänge zum regulären Kunst- und Kulturmarkt erhalten", so Melanie Schmitt. Sie erklärt weiter, dass das Kunsthaus aus drei Bereichen besteht. Es sei in dieser Form einmalig in Deutschland:

  1. Atelier und Produktion
  2. Bildungsprogramm
  3. Agentur
Das Atelier ist als Produktionsstätte der Ort, an dem die Künstler*innen ihre Werke erschaffen. Das Bildungsprogramm findet intern durch die künstlerischen Assistenzen statt. Die Agentur hat die Aufgabe, die Werke in Museen und Ausstellungen zu vermitteln und auf dem Kunst- und Kulturmarkt bekannt zu machen.

„Kaufen staatliche Museen auch inklusive Kunst?“
Melanie Schmitt: „Da es in Deutschland schon einige Ateliers für Menschen mit Behinderung gibt, gibt es auch einen Markt. Es ist unsere Aufgabe, dazu beizutragen, die Werke nach außen zu vermitteln. Auch im allgemeinen Kunstmarkt sind natürlich Vorurteile vorhanden.“

„Gibt es eine Unterscheidung zwischen Künstler*innen und denen, die eine Methode beibringen? Oder sind die Künstler*innen auch Assistent*innen?“
Melanie Schmitt: „Es geht nicht darum, gemeinsame Werke zu erstellen. Die Mitarbeiter*in ist dem Künstler dienend.“

***

Die virtuelle Reisegruppe besucht an diesem Tag die Ausstellung „Mich gratulieren“. Die virtuelle Exkursion ist eine sich abwechselnde Präsentation von „Touchdown21 mini“ und der Ausstellung im KAT18. Die „Touchdown21 mini“- Exponate sind so klein, dass sie in eine Schublade oder ein Puppenhaus passen würden. Während Katja de Branganca durch diese Ausstellung führt, zeigt Jutta Pöstges die Exponate in Köln im KAT18.
Ausstellungen zu ähnlichen Themen hat es bereits in der Kunsthalle Bonn, der KulturAmbulanz Bremen, dem Zentrum Paul Klee in Bern und in Kiew und Odessa gegeben.













(4) https://www.gold-kraemer-stiftung.de
(5) https://www.gold-kraemer-stiftung.de/angebote/kunst-kultur/kunsthaus.html
***

На сьомий день подорожі гості з України побували в Ательє Goldstein(6) у Франкфурті на Майні. Співробітник Свен Фрітц взяв на себе роль екскурсовода по ательє, розташованому в столиці фінансовой й банківської справи федеральної землі Гессен.

Ательє Goldstein – проект організації під назвою Lebenshilfe Frankfurt am Main e.V. (об’єднання батьків, спеціалістів та донорів з метою підтримки людей з вадами розвитку їхніх батьків та сімей – прим. перекладача), створеної у 2001році. Він покликаний забезпечити художникам/художницям професійний простір, в якому у них є можливість створювати важливі твори сучасного мистецтва. 13 художників/художниць з вадами розвитку два – три рази в тиждень на увесь день приходять в ательє. «Дехто два дні ходить до ательє, а в інші дні в - майстерню для людей із різними видами порушень», розповідає Свен Фрітц. Художникам/художницям ательє Goldstein допомагають в роботі вісім штатних співробітників. Дехто з них має педагогічну освіту. Більшість отримали художню освіту, яка й потрібна в цьому випадку, зауважує Свен Фрітц. Співробітники/співробітниці завжди до послуг художників/художниць і надають їм підтримку під час роботи над творами. Ательє вбачає своє завдання у налагодженні діалогу й співпраці на рівних. Свен Фрітц зауважує, що кожен художник/кожна художниця має свого власного асистента в ательє Goldstein. Крім того ательє пропонує послуги своїх співробітників з посередництва й організації роботи агентства,
а також з підготовки інтерв’ю. «Художники
й художниці працюють в ательє в межах персонального бюджету», додає Свен Фрітц. Ательє фінансує свою діяльність за рахунок грантів, що надаються містом, грантів асоціації під назвою Aktion Mensch (німецька громадська організація, створена за ініціативою німецького телеканалу ZDF в 1964 році, котра фінансує свою діяльність з лотереї і займається
питаннями інклюзії - прим. перекладача) або
ж продажу творів мистецтва.

«Як можна стати художником/художницею ательє Goldstein?
Свен Фрітц: «Вимоги доволі високі. Кандидати/кандидатки спочатку подають на розгляд свої художні роботи. Загалом процедура прийому схожа на ту, що існує в художньому училищі. Оскільки у розпорядженні в ательє є обмежена кількість робочих місць, прийом нових художників/художниць проводиться рідко. Більшість із них працюють в ательє Goldstein дуже давно».

«А як щодо найбільш вдалої назви для поняття «вади розвитку»? Які назви використовуються для позначення порушень, які мають художники/художниці, чи наразі це не грає ролі?»
Свен Фрітц: «Це – дуже важлива тема. Самі ми, власне, не маємо бажання займатися нею.
У нашій повсякденній взаємодії вона не відіграє особливої ролі. Спочатку нас мало цікавить діагноз, поставлений комусь».

Свен Фрітц демонструє вражаючі роботи художників/художниць ательє Goldstein. Портрети всіх художників/художниць можна подивитися на домашньому сайті:
https://www.atelier-goldstein.de/kuenstler/.

На восьмий день група мандрівників з України відвідала ательє KAT18. Юта Пьостґес, художня директорка KAT18 у Кьольні, проведе сьогодні екскурсію для гостей і розповість їм про цей мистецький дім, покаже ательє та познайомить
з окремими художниками/ художницями.
Під час привітання одна з учасниць української групи коротко розповідає про громадську організацію «Еммаус» в Україні . Ця організація пов’язана з католицьким університетом й розробляє та реалізує соціальні, освітні та культурні проекти, а також проекти, адресовані сім’ям. Ще одним важливим напрямком її діяльності є забезпечення умов для проживання та навчання людей, що потребують підтримки. Еммаус допомагає їм також у пошуку робочого місця на загальному ринку праці.

Юта Пьостґес за допомогою фотокамери, вмонтованої у мобільний телефон, веде групу далі. Вона вітається з художником Даніелем Сцісловскі, який сидить на своєму робочому місці. Даніель Сцісловскі демонструє літальний апарат, виготовлений з молочних пакетів та обгорток з під морозива, які він розмалював акриловими фарбами. Над одним космічним кораблем від працює від трьох до чотирьох днів. Потім художник показує своїм гостям кілька свіжих малюнків. Один з них присвячений темі коронавірусу, на ньому можна бачити схожі на пилок часточки, що пролітають крізь повітря. На іншому зображена лілія, яку Даніель Сцісловскі намалював під час карантину в своєму домашньому саду.

Більше інформації про ательє можна знайти на сайті www.kunsthauskat18.de.

Питання й відповіді стосовно асистентської підтримки

Катя де Браґанца: «Що важливе для розуміння ролі асистентської підтримки при роботі в KAT18?»
Юта Пьостґес: «Для нас дуже важливо, щоб художні асистенти мали належну художню підготовку. Адже у нас мова йде про художній продукт. Ми намагаємося створити атмосферу, що спонукає до творчості. Простір, в якому всі почуваються комфортно.
Ми надаємо великої ваги зустрічі на рівних. Прагнемо посилювати здатність до ухвалення рішень й бажання до самовизначення. В нашій роботі ми спираємося на бажання й устремління наших художників/художниць. Інколи вони їх усвідомлюють слабо, і тоді ми приходимо їм на допомогу.»

Питання: «Я вражений прекрасною роботою і чудовою командою KAT18. Хочу запитати Юту Пьостґес: існують ситуації, коли люди просто внутрішньо виснажуються, тобто заряд батарейки закінчується. Як уникнути такої небезпеки?»
Юта Пьостґес: «Так, мені теж знайоме це відчуття. Ситуація, коли ти здавалося б уже на межі сил. Добре, якщо крім роботи існує й звичний стабільний ритм життя. Але в таких випадках варто відкрито поговорити це в команді й разом поміркувати, що можна зробити. Великим джерелом сил завжди залишається саме мистецтво. Я відчуваю себе в привілейованому становищі в оточенні таких прекрасних робіт. Саме ці роботи дають мені підзарядку й наповнюють новою енергією».

На одинадцятий день віртуальної подорожі група зустрічається з Петером Куренбахом. Він розповідає про створення й роботу готелю-ресторану Müllestumpe в Бонні. Це – інклюзивний заклад такого типу в цьому місті. Петер Куренбах заснував ательє, що стало частиною цього комплексу.


Петер Куренбах заглибився у спогади й розповів про власноруч зшиті намети для проекту. З цими наметами проектна група подорожувала від міста до міста. Вони були й місцем проведення заходів, і творчою майстернею. Часто в центрі міста раптом виникало наметове містечко. Туди запрошували багатьох людей із синдромом Дауна. «Саме тоді з’являлися чудові експонати, котрі ми брали з собою до наступного міста», каже Петер Куренбах. Трохи згодом він познайомився із засновниками/засновницями готелю-ресторану Müllestumpe. Й почав активно працювати там. А Катя де Браґанца тоді ж створила журнал Ohrenkuss.

З більш детальною інформацією про готель-ресторан Haus Müllestumpe можна ознайомитися на сайті: http://www.muellestumpe.de/


(6) https://www.atelier-goldstein.de
(7) https://www.lebenshilfe-ffm.de/de/
(8) Персональний бюджет: https://de.wikipedia.org/wiki/Persönliches_Budget
(9 )https://www.aktion-mensch.de
(10) https://www.emmaus-international.org


***

Der siebte Tag der Reise führt die Reisegruppe in das Atelier Goldstein(6) nach Frankfurt am Main. Der Mitarbeiter Sven Fritz führt die Reisegruppe durch das Atelier in der hessischen Banken-und Finanzmetropole.

Das Atelier Goldstein ist ein Projekt der Lebenshilfe Frankfurt am Main e.V. und wurde 2001 gegründet. Es bietet den Künstler*innen einen professionellen Raum, in dem sie bedeutende Werke der zeitgenössischen Kunst schaffen können. 13 Künstler*innen mit Behinderung kommen an zwei bis drei Tagen pro Woche in das Atelier. „Einige gehen an zwei Tagen ins Atelier und an den anderen Tagen in eine Werkstatt für Menschen mit Behinderung“, erzählt Sven Fritz. Die Künstler*innen des Atelier Goldstein werden von den acht fest angestellten Mitarbeiter*innen begleitet. Eine der Mitarbeiter*innen hat eine pädagogische Ausbildung. Die Mehrheit habe eine künstlerische Ausbildung, wo auch das Augenmerk läge, so Sven Fritz. Die Mitarbeiter*innen sind für die Künstler*innen da, unterstützen die Produktionsprozesse. Es gehöre zum Selbstverständnis des Ateliers, sich auf Augenhöhe zu begegnen. Sven Fritz erklärt, dass jede Künstler*in im Atelier Goldstein eine individuelle Assistenz erhält. Auch Vermittlungs- und Agenturarbeit sowie Coaching vor Interviews werde durch die Mitarbeiter*innen angeboten. „Die Künstler*innen sind im Rahmen des persönlichen Budgets im Atelier tätig“, klärt Sven Fritze auf. Das Atelier wird unter anderem durch städtische Förderungen, Förderungen durch die Aktion Mensch oder den Verkauf von Kunstwerken finanziert.


„Wie kann man Künstler*in im Atelier Goldstein werden?
Sven Fritz: „Die Ansprüche sind sehr hoch. Bewerber*innen reichen zunächst Bildmaterial ein. Insgesamt ähnelt das Aufnahmeverfahren dem einer Kunstschule. Da nur eine begrenzte Anzahl an Atelierplätzen zur Verfügung steht, sind Aufnahmen selten. Die meisten Künstler*innen arbeiten sehr lange im Atelier Goldstein."
„Wie ist das Thema bei der Benennung der Behinderung? Welche Begriffe werden gewählt, um zu beschreiben, was eine Künstler*in hat, oder ist das egal?“
Sven Fritz: „Das ist ein riesiges Thema. Wir wollen uns eigentlich nicht damit beschäftigen. Es spielt in unserem täglichen Miteinander keine Rolle. Es interessiert uns im ersten Moment nicht, welche Diagnosen da vorliegen.“

Portraits aller Künstler*innen snd auf der Homepage zu finden:
https://www.atelier-goldstein.de/kuenstler/.

***

Der achte Tag führt die Reisegruppe in das Atelier des KAT18. Jutta Pöstges, künstlerische Leitung des KAT18 in Köln, führt die Reisegruppe am heutigen Tag durch das Haus und wird das Atelier zeigen und einzelne Künstler*innen vorstellen.

In der Begrüßungsrunde berichtet eine Teilnehmerin aus der Ukraine kurz über die NGO Emmaus aus der Ukraine. Emmaus ist an die katholische Universität angeschlossen und veranstaltet Seminare, macht Aufklärungsarbeit, initiiert Projekte für Familien. Ein weiterer Schwerpunkt von Emmaus ist das Wohnen sowie das Lernen von Menschen mit Assistenzbedarf. Auch bei der Suche nach einem Arbeitsplatz auf dem allgemeinen Arbeitsmarkt unterstützt Emmaus.

Jutta Pöstges geht mit der Handykamera weiter. Sie begrüßt den Künstler Daniel
Scislowski der an seinem Arbeitsplatz sitzt. Daniel Scislowski zeigt ein Flugobjekt, gefertigt aus Milch-und Eistüten, die er mit Acrylfraben anmalt. Er arbeitet drei bis vier Tage an einem Raumschiff. Dann zeigt er einige seiner aktuellen Zeichnungen. Ein Bild befasst sich mit dem Coronavirus, es sind pollenähnliche Partikel zu sehen, die durch die Luft fliegen. Ein anderes Bild zeigt eine Lilie, die hat Daniel Scislowski während des Lockdowns zu Hause im Garten gezeichnet.

Viele weitere Informationen über das Atelier sind auf der Homepage ,www.kunsthauskat18.de, nachzulesen.

„Was ist wichtig für das Verständnis von Assistenz bei der Arbeit im KAT18?“
Jutta Pöstges: „Für uns ist es sehr wichtig, dass die künstlerischen Assistenzen eine künstlerische Ausbildung haben. Bei uns geht es um das künstlerische Produkt. Wir bemühen uns, um eine anregende Atmosphäre. Einem Raum, indem sich alle wohl fühlen.
Wir legen Wert auf eine würdevolle Begegnung. Dazu gehört auch, dass die Selbstbestimmung und die Entscheidungsfähigkeit gestärkt werden. Wir gehen in unserer Arbeit sehr von den Sehnsüchten der Künstler*innen aus. Manchmal sind sie sich ihrer Sehnsüchte weniger bewusst, dann geben wir Hilfestellung.“

"Ich bewundere die tolle Arbeit und das tolle Team von KAT18. Ich möchte Jutta Pöstges etwas fragen. Sie ist schon viele Jahre in diesem Beruf. Es gibt ja Situationen, in denen einem Menschen die Batterien leer gehen und man sich erschöpft fühlt. Wie kann man dieser Gefahr entgehen?“
Jutta Pöstges: „Ja, das kenne ich auch. Die Situation, dass man sich verausgabt. Es ist sicher gut, wenn man eine gute, stabile Routine hat neben seiner Arbeit. Es ist hilfreich, im Team solche Situationen offen ansprechen und reflektieren zu können. Eine ganz große Kraftquelle ist immer wieder die Kunst. Ich fühle mich privilegiert, weil ich von diesen tollen Arbeiten umgeben bin. Diese Arbeiten sind es auch, die mich immer wieder aufladen und erfrischen.“

***

Am elften Tag der virtuellen Reise trifft die Gruppe Peter Kurenbach. Er berichtet über die Entstehung und die Arbeit des Hauses Müllestumpe in Bonn. Das Haus Müllestumpe ist ein inklusives Hotel mit Restaurant in Bonn. Peter Kurenbach hat das dazugehörige Atelier gegründet.

Peter Kurenbach kommt ins Schwärmen und erzählt von den eigens für das Projekt genähten Zelten. Mit den Zelten sei die Projektgruppe von Stadt zu Stadt gereist. Sie waren Veranstaltungsort für Workshops und Ort des künstlerischen Schaffens. Oftmals wurden die Zeltstädte mitten in der Stadt aufgebaut. Viele Menschen mit Down-Syndrom wurden eingeladen. „Großartige Exponate sind dabei entstanden, die dann in die nächste Stadt mitgenommen wurden“, so Peter Kurenbach. Wenig später lernte Peter Kurenbach die Gründern*innen des Haus Müllestumpe kennen. Er engagierte sich dort. Katja de Bragança gründet zu der Zeit den Ohrenkuss.

Weiterführende Informationen über das Haus Müllestumpe sind hier zu finden:
http://www.muellestumpe.de/

























(6) https://www.atelier-goldstein.de
(7) https://www.lebenshilfe-ffm.de/de/
(8) Персональний бюджет: https://de.wikipedia.org/wiki/Persönliches_Budget
(9 )https://www.aktion-mensch.de
(10) https://www.emmaus-international.org

***
Лізетте Ройтер – художня директорка компанії сценічного мистецтва «Неходженими стежками» (Un-Label Performing Arts Company) в Кьольні. З 2006 року вона керує міжнародними проектами. З 2013 року ініціює передовсім реалізацію інклюзивних проектів. Вона прагне таким чином зробити доступними міжнародні проекти і для людей з особливими потребами. Лізетте Ройтер має кваліфікацію спеціального педагога.

Компанія «Неходженими стежками» організовує міжнародні симпозіуми, науково-дослідницькі проекти й саміти з метою створення мереж у сфері культури. Її діяльність носить міждисциплінарний характер і включає в себе інклюзивні театр, танець, музику й літературу.

«Чи можна ознайомитися з публікаціями про Ваші проекти і в режимі он лайн?“
Лізетте Ройтер: «Цього літа ми опублікуємо методичний посібник. Орієнтовно це буде у вересні. Цей посібник було створено в рамках проекту ЄС у формі оприлюднення контрольних списків у сфері сценічного й образотворчого мистецтва(11) ».

«А як організовані Ваші постановки? Чи надаєте Ви особливої ваги участі в них осіб з інвалідністю і чи доступні вони для всіх? Якого головного принципу Ви дотримуєтеся?»
Лізетте Ройтер: «І нас є і те, й інше. Участь завжди беруть особи з інвалідністю. У трьох щойно показаних сценічних роботах 50% виконавців відповідних ролей були особами з інвалідністю. Але звісно ж наша мета полягає і в тому, щоб серед аудиторії було якомога більше глядачів/глядачок з інвалідністю».

З великим обсягом більш детальної інформації про оригінальну роботу компанії сценічного мистецтва «Неходженими стежками» можна познайомитися за такими посиланнями:
про саму компанію: https://un-label.eu
про проект ImPArt:
https://un-label.eu/project/impart/
про проект creability:
https://un-label.eu/project/creability/
Актуальну інформацію можна знайти також у Фейсбуку.






(11) link zum Handbuch: https://un-label.eu/project/handbuch/


***
Lisette Reuter ist die künstlerische Leiterin der Un-Label Performing Arts Company in Köln. Lisette Reuter leitet seit 2006 internationale Kulturprojekte. Seit 2013 initiiert sie vor allem inklusive Projekte. Die Motivation dabei ist, internationale Kunstprojekte für Menschen mit Behinderung zugänglich zu machen. Lisette Reuter ist auch Sonderpädagogin.

Die Un-Label Company veranstaltet internationale Symposien, Forschungsprojekte und Summits um Akteure in der Kultur zu vernetzen. Die Arbeit ist interdisziplinär und befasst sich unter anderem mit Inklusion in Theater, Tanz, Literatur und Musik.

„Wie gestalten sie Ihre Aufführungen? Konzentrieren sie sich darauf, dass an Ihren Aufführungen vor allem Menschen mit Behinderungen teilnehmen oder sind sie für alle zugänglich? Was ist die Grundidee“
Lisette Reuter: „Beides. Es sind immer Künstler*innen mit Behinderung beteiligt. In den drei eben gezeigten Produktionen waren immer 50% der Performer*innen auf der Bühne Künstler*innen mit einer Behinderung. Aber natürlich ist unser Ziel auch, Zuschauer*innen ins Publikum zu holen mit einer Behinderung.“

„Wie präsentieren Sie sich nach außen hin?“
Lisette Reuter: „Das ist ein sehr umfassendes Thema. Das Ziel ist eigentlich, dass die Gesellschaft keine Unterschiede macht, ob das eine inklusive Produktion ist oder eine nicht-inklusive. Das Ziel ist, dass es als Normalität angesehen wird und man das gar nicht „labeln“ muss, sondern „un-labeln“. Wir benutzen das Wort „mixed-abled-company“.
Dadurch wird den Zuschauer*innen, die zum Beispiel ein Plakat draußen sehen, klar, dass es ein inklusives Projekt ist. Wir achten sehr darauf, mit Icons zu arbeiten, die die Barrierefreiheit symbolisieren. Uns ist wichtig, dass wir den Zuschauer*innen gegenüber klar kommunizieren, was zu erwarten ist. Aus den Flyern geht deutlich hervor, welche Formen der Barrierefreiheit geboten werden. Vor den Aufführungen produzieren wir Promotion-Videos in Gebärdensprache. Wir haben auch Audio-Flyer geplant für blinde Zuschauer*innen.“

Weitere Informationen: https://un-label.eu.
Das Projekt ImPArt: https://un-label.eu/project/impart/
Das Projekt creability: https://un-label.eu/project/creability/
Aktuelle Informationen: sind auch über facebook verfügbar.
***
«Подорож стала справляти настільки реальне враження, що виникає бажання посидіти увечері разом на терасі пивного ресторану», діляться своїми відчуттями Анне Ляйхтфус і Катя де Браґанца. Настав дванадцятий день віртуальної поїздки. Цього дня Юта Шуберт із Гамбурга розповість гостям про Об’єднання німецькомовних країн з питань мистецтва людей з особливими потребами під назвою EUCREA. Об’єднання було засновано у 1989 році разом із низкою інших організацій. Ідея полягала в тому, щоб посилити підтримку мистецтва людей з інвалідністю й допомогти художникам/художницям в роботі над своїми творами. 30 років тому, каже Юта Шуберт, мова йшла про інтеграцію, а не про інклюзію, як нині. Об’єднання EUCREA влаштовує фестивалі, конференції і симпозіуми. Останніми десятиріччями, зауважує Юта Шуберт, були визначені головні напрямки діяльності. Характерною ознакою культурних проектів став їхній інклюзивний характер. Другою головною сферою зусиль, продовжує свою розповідь Юта Шуберт, стало забезпечення спеціалістів потрібною інформацією. З цією метою EUCREA організовує форум представників культури й мистецтва, що виявляють інтерес до цієї тематики. Третя важлива сфера діяльності носить швидше структурний характер і стосується створення програм.

При цьому завжди йдеться передовсім про покращення ситуації митців/мисткинь, та забезпечення їм можливостей для встановлення контактів та виступів.

Глибше з діяльністю EUCREA e.V. можна ознайомитися на домашньому сайті цієї організації: https://www.eucrea.de.

Фестиваль культури Sommerblut ось уже впродовж 19 років щорічно проходить у Кьольні. Характерною ознакою цього інклюзивного фестивалю стала співпраця між людьми з особливим потребами, так званими біженцями та іншими «соціально неблагополучними» групами та професійними художниками/художницями, акторами/акторками, музикантами/музикантками, які спільними зусиллями проводять цей фестиваль, що охоплює всі жанри. Фелікс Дорнзайфер розповідає, що щорічні проекти складаються із 25-30 робіт з-за кордону та з Німеччини. Крім того, додає він, створюється від шести до семи власних робіт.

«Чи отримують такі проекти сприяння від держави?»
Рольф Еммеріх: «Так. Ми – вільний фестиваль, який підтримується містом Кьольн. Аби отримати можливість реалізації проектів, ми звертаємося із заявками також і до держави та фондів, що надають гранти».

«А хто Ви по професії?»
Роль Еммеріх: «Я – фізична особа-підприємець. Директор фестивалю й культурний менеджер».
Фелікс Дорнзайфер: «Я вивчав «менеджмент у сфері креативних індустрій». Рольф вивчав податкове право. Він дуже добре вправляється з цифрами. Й опинився там, де працює зараз, змінивши чимало маршрутів».

«А Ваші команди інклюзивні?»
Рольф Еммеріх: «Так, наші команди - інклюзивні. Від режисера/режисерки й до художника/-ці-декоратора/-ки. Але це завжди залежить від проекту».

Ще більше інформації про вражаючі й зворушливі роботи можна знайти на домашньому сайті https://www.sommerblut.de. На каналі YouTube під назвою „Sommerblut Kulturfestival“ можна переглянути чимало фільмів про дуже цікаві проекти.


***
„Die Reise fühlt sich inzwischen so echt an, dass man am liebsten den Abend gemeinsam im Biergarten verbringen würde“, so Anne Leichtfuß und Katja de Bragança. Es ist der zwölfte Tag der Reise. Jutta Schubert aus Hamburg wird an diesem Tag über den Verband EUCREA sprechen. Jutta Schubert berichtet über die Entstehung und erklärt, dass EUCREA Verband Kunst und Behinderung e.V 1989 zusammen mit weiteren Organisationen gegründet wurde. Die Idee war, die Kunst von Menschen mit Behinderung mehr zu fördern die Künstler*innen zu unterstützen. Vor 30 Jahren, so Jutta Schubert, sprach man noch von Integration und nicht wie heute von Inklusion. EUCREA hat Festivals, Tagungen und Symposien veranstaltet. Im Laufe der letzten Jahrzehnte, so Jutta Schubert, wurden Schwerpunkte heraus gearbeitet. Die Kulturprojekte zeichnen sich dadurch aus, dass sie einen inklusiven Zusammenhang haben. Der zweite Schwerpunkt, so Jutta Schubert weiter, besteht darin, Fachleute mit Information zu versorgen. EUCREA veranstaltet dafür ein Forum für interessierte Menschen aus den künstlerischen Bereichen. Der dritte Schwerpunkt seien Programme, die eher strukturell sind.
Dabei geht es darum, die Situation der Künstler*innen zu verändern, Kontakte und Auftrittsmöglichkeiten zu schaffen.

Weiterführende Informationen über EUCREA e.V. sind auf der Homepage zu finden:
https://www.eucrea.de.


***

Das Sommerblut-Festival ist ein seit 19 Jahren jährlich in Köln stattfindendes Kulturfestival. Das inklusive Festival zeichnet sich durch die Zusammenarbeit von Menschen mit einer so genannten Behinderung, mit Flüchtlingen und anderen „sozial benachteiligten“ Gruppen aus, die gemeinsam mit Berufskünstler*innen, Schauspiele*innen, Musiker*innen ein Genre- übergreifendes Festival auf die Beine stellen. Felix Dornseifer erklärt, dass sich die Projekte jedes Jahr aus 25-30 Produktionen aus dem Ausland und aus Deutschland zusammensetzen. Zusätzlich, so Felix Dornseifer, entstehen auch sechs bis sieben Eigenproduktionen.

„Werden solche Projekte vom Staat gefördert?“
Rolf Emmerich:„Ja. Wir sind ein freies Festival. Wir bekommen Unterstützung von der Stadt Köln. Wir schreiben auch viele Anträge an den Staat und an Stiftungen, um die Projekte möglich zu machen.“

„Was sind sie von Beruf?"
Rolf Emmerich:„Ich bin selbständig. Ich bin der Festivalleiter und Kulturmanager.“
Felix Dornseifer: „Ich habe „Management in the creative econimie“ studiert. Rolf hat Steuerrecht studiert. Er kann sehr gut mit Zahlen umgehen. Er ist über Umwege da gelandet, wo er jetzt ist.“

„Sind ihre Teams inklusiv?“
Rolf Emmerich:„Ja unsere Teams sind inklusiv. Das heißt, von der Regisseur*in bis zur Bühnenbildner*in. Das hängt immer vom Projekt ab.“

Weitere Informationen über die überaus beeindruckenden und berührenden Arbeiten sind auf der Homepage, https://www.sommerblut.de, zu finden. Auf dem YouTube-Kanal „Sommerblut Kulturfestival“ sind zahlreiche Filme der sehr beeindruckenden Produktionen anzuschauen.


This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website
How to remove this block?About platformSubmit a complaint